Імануїл Кант (1724 – 1804) – основоположник німецької класичної філософії. Праці: критика чистого разуму, критика практичного розуму, критика здатності судження.
Кант піддає нищівній критиці метафізику, так само як і діалектику, за її догматизм, вказує на те, що всі спроби побудувати систему такої науки зазнали поразки. Метафізика лише продукує іллюзорне знання. Про це і свідчать суперечності, які необхідно виникають у розумі, коли він виходить за межі досвіду. Тож метафізика як наука неможлива.
Але, не дивлячись на це, Кант сам вважав свою критику лише вступом до майбутньої метафізики. Річ у тім, що вона виростає із потреб самого розуму, вкорінена в ньому. Тільки треба усвідомити її реальне значення й можливості. Тобто можна сказати, що Кант виступав не просто критиком попередньої метафізики (Вольфівської метафізики), а скоріше реінтерпритатором її.
Критицизм - в философии, начиная с Канта , метод установления возможности, происхождения, действительности, закономерности и границ человеческого познания.
Кант проводит мысленную параллель между детством и догматизмом, юношеством и скептицизмом, зрелостью человека и критицизмом .
В общей системе критицизм стоит между рационализмом и сенсуализмом.
Критицизм Канта обращен против:
1) пренебрежительного отношения к роли ощущений в познании;
2) утверждения, что познание может возникать из чистых понятий (категорий), без подтверждения ощущениями;
3) утверждения, что Бог, душа, мир суть познаваемые объекты, в то время как в действительности они являются идеями (системообразующими).
Осн. тезис критицизма: созерцание без понятий - слепо, понятия без созерцания - пусты.
Кант робить висновок, що ніби речі самі по собі є непізнаними. Ані форми почуттєвості – простір і час, ані категорії розуму, ані навіть найвище підвладне знання не складають означень самих речей у собі. Дійшовши до висновку, що пізнання речей самих по собі неможливе, Кант став на позиції агностицизму.
Кант розумів моральний закон як категоричний імператив. Цей закон потребує щоб кожний індивід діяв так, аби правило його особистої поведінки могло стати правилом поведінки для всіх. Вчинок буде моральним тільки в тому випадку, коли він здійснюється з поваги до морального закону.
Практична філософія , філософія моральності, філ.-я звичаїв містить принципи апріорі, які визначають і роблять необхідно обумовленою всю нашу поведінку. Усе що не відбувається має причину. Це судження згідно з Кантом апріорне, бо зв’язок між його суб’єктом і предикатом не може спиратись на досвід: у судженні говориться про все, що відбувається, але з досвіду нам може бути відома лише частина того, що відбувається.
В роботі «Всезагальна природна історія та теорія неба» (1775) була розвинена космогонічна гіпотеза, в якій на основі законів механіки пояснювалось, яким чином виникла сонячна система, які етапи вона пройшла.
Кант запропонував свою теорію утворення Сонячної системи, що грунтується на законі всесвітнього тяжіння. Філософ виходив з еволюційного розвитку холодної пилової туманності, упродовж якого спочатку виникло центральне масивне тіло, яке в перспективі мало б стати тим, що ми називаємо Сонцем, а потім планети.
