Діалектика, у розумінні Сократа, є метод дослідження понять, спосіб установлення точних визначень. Визначення якого-небудь поняття для нього було розкриттям змісту цього поняття, перебуванням того, що укладено в ньому. Для встановлення точних визначень Сократ розділяв поняття на пологи і види, переслідуючи при цьому не тільки теоретичні, але і практичні цілі. Сократ настійно вимагав, щоб співрозмовник насамперед виходив з того, що він вважає щирим (У перебуванні істини він бачив головний критерій, що відрізняє діалектику, "мистецтво вести міркування), від еристики, мистецтва суперечки, , словесного змагання. Тільки в "слові і міркуванні" народжується істина, тільки в діалозі відповідно до діалектичного (питально-відповідним) мистецтвом "вести міркування" стає можливим збагнення щирої сутності речей. Сократ вважав діалектиком того, хто "уміє ставити питання і давати відповіді". Вчення про буття. Арістотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. Критика ця мала принциповий характар; "Платон мені друг, але -істина дорожча" Арістотель - критик теорії ідей. З його точки зору суще не може існувати окремо від речей.Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію Арістотель розглядає як можливість,для того, щоб із можливості виникло щось дійсне матерія повинна мати форму, яка паретворює її на актуальне суще. Наприклад якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї буде мідь, а формою - кулеподібність; по відношенню до живої істоти матерією в її тілесний склад, а формою - душа, котра забезпечує єдність і цілісність всіх її тілесних частин, Форма за Арістотелем, є активний,тоді як матерїя - пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожня самій речі. Найвищою сутністю Арістотель вважав чисту /очищену, звільнену від матерії форму. Врешті-решт Арістотель здіснюе відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма - це вічний двигун. котрий служить джерелом руху і життя, космічного цілого. В цьому якраз і виявляється ідеалізм в філософії Арістотеля.
Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, значить знати загальне, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Аристотель вивчає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.
Онтологія Платона передбачає, що «ціле» існує раніше частин (індивідів), що по при усю свою автономію індивіда існують лише в межах цього «цілого» я його похідні. Онтологія – це вчення про буття. Платон синтезував ранньогрецьку онтологію у своєму вченні про «ідеї». Буття за Платоном – це сукупність ідей – розумоосяжних форм або сутностей відображення яких є різноманіття матеріального світу. Онтологія в Платона тісно пов’язана з вченням про пізнання як інтелектуальному сходженню до істини сущих видів буття.
Торкаючись гносеології – вчення про пізнання, Платон виходить із створеної ним ідеалістичної картини світу: оскільки матеріальний світ є лише відображенням світу ідей, то предметом пізнання перш за все мають бути чисті ідеї, чисті ідеї неможливо пізнати за допомогою чуттєвого пізнання, вищою духовною ді – стю можуть займатися тільки підготовлені люди – освічені, інтелектуальні, філософи, тільки вони здатні побачити і усвідомити «чисті ідеї»
