Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, які виникають VІ-V ст. до н, е, зберігає своє значення протягом тисячоліть аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя. Конфуція ./551-479 рр. до н. е. яке отримало назву конфуціанства. Нерівну еталон у становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. В його викладі конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини. Її етики та моралі, життя сім’ї та управління державою. Проблеми космогонії, антології, гносеології, логіки були в стані започатування. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. В центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття - "жень" - гуманність.
"Жень" визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становив щем. Згідно з принципом "жень" правителі держав повинні бути мудрими, подавати підлеглим приклад особистої високоморальної поведінки, по-батьківськи піклуватися про них. Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція "сяо" - синовньої поваги до батьків. Велику увагу він приділяв "юе" - музиці, найкращому засобу вдосконалення людини, а найголовнішу роль відводив "лі" - етикету - правилам благопристойності, які покликані регулювати поведінку людини в різних життєвих ситуаціях. Важливе місце у конфуціанстві займає концепція "чжен мін" -"виправлення" імен, тобто приведення речей у відповідність з їх назвами. Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао - це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, невичерпне і безкінечне у русі; воно - основа всього сущого.
Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було прийнято в конфуціанстві, а всезагальному закону "Дао". Згідно з цим законом будь яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність.
Даоси вчили беззастережної підпорядкованості всієї життєдіяльності людини закону "дао", неможливості /моральної і фізичної/ діяти всупереч "дао". Виходячи з Космоцентричної концепції взаємозв’язку людини з природою, китайська філософія /як і індійська/ стояла на захисті природи, висувала принцип "ву вей" - невтручання в її розвиток, наслідування її законів. Моізм - старокитайська філософська школа, розробляла програму удосконалення суспільства через знання. Засновник філософської школи - давньокитайський мислитель Мо-цзи.
У V-III ст. до н.е. моізм становив серйозну конкуренцію конфуціанства як панівної ідеології Китаю. Мо-цзи вважав конфуціанські обряди та церемонії безглуздої розтратою казенних коштів і закликав до особистої покірності волі небес. Якщо Конфуцій проводив розходження між любов'ю до родини і батькам і любов'ю до інших ближнім, Мо-цзи закликав однаково любити всіх без відмінності. Зразком вірності принципу загальної любові моісти вважали великого Юя - легендарного правителя старовини, який приборкав потоп. З розгорнутою критикою моізма виступив конфуціанец Мен-цзи. Одним з важливих джерел для вивчення поглядів моістов на проблеми пізнання, на перевірку істинності міркувань є глава «Сяоцюй» ( «Малий вибір») твори «Мо-цзи». У двотомнику старокитайської філософії є російський переклад голови, здійснений М.Л. Титаренко. Схематизованих за допомогою структурного методу текст та перекладів глави «Сяоцюй» дано в книзі В.С. Спіріна «Побудова старокитайських текстів». Легізм - філософська школа епохи Період царств Чжаньго (Воюючих царств), відома також як «Школа законників». Основною ідеєю школи було рівність усіх перед Законом і Сином Неба, наслідком чого була ідея роздачі титулів не за народженням, а за реальні заслуги, згідно з якою будь-який простолюдин мав право дослужитися до першого міністра.
