Метафізика – це вчення яке в результаті однобічного підходу до дійсності розглядає речі та явища незмінними і незалежними одне від одного і при цьому заперечує внутрішні суперечності як джерело розвитку в природі і суспільстві.
Діалектика – («вміння вести бесіду») – це наука про найбільш загальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення, це теорія і метод пізнання явищ дійсності, їх розвитку, саморусі, які спричинені внутрішніми суперечностями, це також вчення про всебічний і повний протиріч історичного розвитку.
Закони діалектики: 1. Закон єдності і боротьби протилежностей. Розкриває сутність розвитку дійсності. 2. Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін. Розкриває механізм розвитку. 3. Заперечення заперечень. Розкриває напрям, форму, шлях розвитку і показує що розвиток відбувається по спіралі.
Принципами діалектики є: 1) принцип об’єктивності – вимагає розглядати об’єкти такими якими вони прагнуть бути. 2) принцип універсального взаєморозвитку необхідність розглядати об’єкт в усіх взаємозв’язках з іншими об’єктами але при цьому в центрі уваги є сам об’єкт. Закони діалектики: 1 притаманні усім сферам дійсності, тобто діють у природі, суспільстві, пізнанні. 2. вони розкривають глибинні основи руху та розвитку, а саме його джерело, механізм переходу від старого до нового.
В історичному розвитку діалектика пройшла три основних етапи (форми).
До першого потрібно зарахувати діалектику стародавніх (Геракліт, Демокрит, Платон, Арістотель та ін). Це була наївна, стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.
Потім шляхи матеріалізму й діалектики в цьому розійшлися. В XVII-XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм, панівними стають ідеї механіцизму (хоча іноді в деяких філософських вченнях все ж проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму відіграли тоді позитивну роль.
Однак це мало тимчасовий характер, оскільки розвиток природи та суспільного життя має діалектичний характер. Діалектику почали інтенсивно розробляти в німецькій класичній філософії, хоч і на ідеалістичній основі. Відомо, що другою формою діалектики була ідеалістична діалектика класичної німецької філософії (насамперед філософії Гегеля).
Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі, на ґрунті науки й суспільного досвіду. Так виникає третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська). Будучи найдосконалішою, вона поєднана зі зрілим матеріалізмом.
Ця діалектика наукова й послідовна. Вона не замикає розвиток рамками "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні. Матеріалістичний діалектичний метод докорінно протилежний ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об'єктивна діалектика первинна щодо суб'єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу та принципи відображення перебувають у нерозривному зв'язку.
