Гносеологія, розділ філософії, у якому вивчаються проблеми природи пізнання і його
можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На
відміну від психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми,
які функціонують в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єкту дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають
можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання— матеріалізм та
ідеалізм.
Основне питання— чи пізнаваний світ у принципі?
Відповіді на це питання дає:
оптимізм— світ пізнаваний, меж пізнання немає, необхідні лише час і засоби.
агностицизм— світ пізнаваний у принципі, людина не пізнає світ, а будує віртуальний
світ на основі почуттєвого сприйняття.
скептицизм— ми пізнаємо реальний світ, але в силу недосконалості почуттів постійно
вводимо себе в оману.
Епістемологія —філософсько-методологічна дисципліна, у якій досліджується знання як
таке, його будова, структура, функціонування і розвиток. Термін введений і активно застосовувався у англо-американській філософіїXX ст. Традиційно
ототожнюється з теорією пізнання. Однак у некласичній філософії може бути зафіксована тенденція до розрізнення Е. і гносеології, що ґрунтується на
вихідних категоріальних опозиціях. Якщо гносеологія розгортає свої уявлення навколо опозиції«суб'єкт-об'єкт», то для епістемології базовою є
опозиція«об'єкт— знання».
Епістемологи виходять не з«гносеологічного суб'єкта», що здійснює пізнання, а скоріше з
об'єктивних структур самого знання.
Основні епістемологічні проблеми: Як улаштоване знання? Які механізми його об'єктивації і реалізації в науково-теоретичній і практичній діяльності?
Які бувають типи знань? Які загальні закони«життя», зміни і розвитку знань? При цьому, механізм свідомості, що бере участь у процесі пізнання,
враховується опосередковано, через наявність у знанні інтенціональних зв'язків(номінації, референції, значення та ін). Об'єкт при цьому може
розглядатися як елемент у структурі самого знання(ідеальний об'єкт) або як матеріальна дійсність віднесення знань(реальність).
