Свідомість можна розглядати і з точки зору системно-структурного підходу, тобто як внутрішній світ, світ суб'єктивної реальності, суб'єктивної
рефлексії, який у гносеологічному плані протистоїть світові об'єктивної реальності. Саме цей"сталий
внутрішній світ став об'єктом уваги сучасної світової філософії(філософський структуралізм, феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика,
психоаналіз та ін.), яка прагнула оволодіти структурою суб'єктивності. Суб'єктивна реальність є нічим іншим, як свідомістю, думкою, переживанням.
Вона ідеальна і за формою, і за способом свого існування. Думка продовжує природу і разом з тим за способом свого існування протистоїть їй.
Категорія ідеального позначає специфічне для людини відображення об'єкта і дії у вигляді суб'єктивного образу(понять, суджень, умовиводів). Ідеальне
охоплює всі структурні елементи суб'єктивної реальності. Це будь-яке знання, що існує у формі суб'єктивності, але пов'язане з матеріальними
мозковими нейродинамічними процесами. Більшість визначень поняття ідеального фіксує специфічний характер, спосіб існування свідомості. І це
головне. Ідеальне за своєю суттю характеризується конструктивністю, здатністю втілюватись у дійсність шляхом об'єктивації, опредметнення у формах
культури. З різноманітного змісту свідомості відбирається той тип чуттєвих і понятійних образів, які найбільше співвідносяться з майбутнім
результатом її діяльності, з тим, що має бути досягнуте і здійснене людиною. Йдеться про такі психічні образи, котрі несуть у собі ідеї, задуми, знання,
реалізація яких відповідає людським потребам. На думку Е.В.Ільєнкова, людина набуває ідеального виключно в ході прилучення до історично
розвинутих форм суспільної життєдіяльності разом із соціальним планом свого існування, культурою. Ось чому "ідеальність" є аспектом культури, її
виміром, властивістю. Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям"психіка людини". Психіка
складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Свідомість— це насамперед
знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної
(когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості.Логічна
структура когнітивної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного абстрактно- мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають
чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. А саме мислення є процесом оперування чуттєвим змістом і
логічними формами, що має на меті синтез чуттєвого і раціонального надбання нової пізнавальної інформації. До пізнавальних здатностей людини
належить також увага і пам'ять. Але у когнітивній сфері свідомості провідна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує
всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.
Емоційна сфера свідомості— складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції— це відображення
об'єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання, безпосереднього переживання життєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального
ставлення до того, з чим людина має справу. Емоційну сферу становлять почуття(радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти(лють, жах, відчай),
пристрасті та самопочуття. У емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів.
Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтересами, потребами суб'єкта в єдності із здібностями у досягненні цілей.
