пользователей: 21251
предметов: 10459
вопросов: 177801
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

3 курс 2 семестр:
» СССР
» ccch 2
3 курс 1 семестр:
» CИД
» СИД 2
» rubel
» Папенко
2 курс 2 семестр:
» Мотрук
» СИТ
» Котляров
» Мельничук
II семестр:
» второй модуль Россия
» Первый модуль Россия
» Давня
» Екзамен Українська Етнологія
» English
» Античність
» етнологія
» Первый модуль Этнология
» первый модуль - нова история Украины
» первый модуль - нова история Украины 2
» второй модуль философия
» Українська мова
» Спецкурс - греки
I семестр:
» История первобытного общества
» История Древнего Востока

Земська Росія (друга половина ХVI - перша половина ХVII ст..)

Головним принципом державності країни була “соборність”. Визначення С. Платонова: “Повне самоврядування в умовах сильної централізованої влади”.

Цар вважався не просто правителем, а Помазаником Божим. Влада його була величезною, але і відповідальність Найважливіші рішення цар приймав не одноосібно, а лише після ради зі “всією Землею”, скликаючи Земські собори.

Цар скликав Земські собори у важливих випадках — для прийняття законів, оголошення війни. Делегатів обирали від різних міст і станів, від Боярської думи, від духовенства, від дворян, стрільців, купців, посадських. Від селян виборних запрошували не завжди, але повіти із селами входили до земських структур міст, а отже, делегати від них представляли і селянство.

Коли потреби в скликанні Земських соборів не виникало, государ правив також не одноосібно. Він постійно підтримував контакти з Церквою — патріархом і Освяченим собором і всі питання обговорював із Боярської думою, яка була законодорадчим органом. У Росії боярство – чин, а не титул. У бояри часто висували за особливі заслуги й осіб, що не належали до аристократичної верхівки. Крім того, до складу думи входили думні дворяни і думні дяки  — вихідці з дрібних поміщиків і простолюду.

Прикази були органами виконавчої влади, приблизно відповідаючи сучасному поняттю “міністерства і відомства”. Різні дослідники нараховують їх від 30 до 50 — тому що кількість і структура приказів не були раз і назавжди визначеними. Ранг їх також був різним.Посольський приказ відав питаннями всієї зовнішньої політики. Були й обласні прикази, що займалися справами окремих територій. Ловчий приказ відав організацією царського полювання. Прикази створювалися історично, з виникненням певних потреб і галузей. Так, у військових справах основним був Розрядний приказ, що відповідав за загальні питання формування армії. Але були ще Стрілецький і Пушкарський прикази, що займалися організацією, озброєнням й утриманням відповідних родів військ.

Служилими станами були дворяни, діти боярські, стрільці, пушкарі, козаки. Дворяни поділялися на московських і городових. У столиці були і “жильці”: від дворян різних міст відряджали по 10—20 осіб по черзі, вони жили в столиці три роки, а потім проводилася ротація.

Московські дворяни вважалися вищими від городових (вони походили від дружинників московських князів, а ті — від удільних воїнів). Жильці за розмірами окладів і соціальним статусом також були вищими за провінційне дворянство, але в них і обов’язків було більше.

Адміністративно Росія поділялася на повіти і волості. В повіти призначалися воєводи — персональні представники Москви, які володіли військовою і судовою владою, їм підкорялися волосні тіуни. Але уявлення про те, наче відправлення воєводи “на кормління” віддавала місто в повне його розпорядження, далеке від істини. “Кормління” означало додатковий заробіток за службу, але були особливі “прибуткові списки”, які чітко визначали, які саме “корми”, подарунки на свята і мито з судових справ воєвода міг отримувати. Якщо той прихоплював “лишку”, населення мало право вчинити йому позов до суду і зажадати відшкодування “за неправди”.

Крім призначеного воєводи, в повітах була виборна влада. З місцевих служилих всі жителі обирали губного старосту — він відповідав англійському шерифу і розслідував кримінальні справи.

Земська ізба відала всім місцевим господарством, розверсткою землі, розкладкою податків, тут збиралися виборні та приймали рішення з тих або інших питань. Якщо для цього повноважень не вистачало, скликався “мир” для загального обговорення і “вироку”. Втручатися в справи земського старости воєвода не мав права. Виборних посадових осіб змістити він не міг. Однак і воєвода, зі свого боку, був зобов’язаний стежити за законністю дій земської влади.

Самокеровані земські общини існували і на інших рівнях. У містах це були кінці, слободи, сотні, в яких обиралися кончанські, слобідські старости, соцькі, п’ятидесяцькі, десяцькі (старші над десятьма дворами). Так, у Москві Тверська хамовна (ткацька) слобода обирала на рік 2 старост, 4 цілувальників і 16 десяцьких.

У селян були сільські общини, що обирали старост, цілувальників, приставів “для государевих справ і грошових зборів”.

Приходи обирали священиків і дяків, про що, до речі, також складали договір із зазначенням обов’язків, прав і статей прибутків служителів церкви. Якщо вони виявлялися недбайливими або негідними, їх могли випровадити геть.

Суди, залежно від важливості справ, здійснювали воєводи, старости, прикажчики бояр і монастирів. Але в усіх судах також засідали виборні від посадських і селян — по 5—6 “добрих і розумних людей”(суд присяжних)

У Росії в XVII ст. було закріпачено не більше половини селян. Уся Північ, Сибір, Поволжя та багато областей на півдні були чорносошними. В Центральній Росії було декілька чорносошних і двірцевих волостей. У XVI ст. поміщик отримував кілька чвертей землі. А селяни, прикріплені до цієї землі, мали його тільки утримувати і забезпечувати. Залежно від місцевих умов, врожайності були певні норми такого постачання. У чорноземних районах воно здійснювалося шляхом панщини — роботи на поміщицьких ділянках, у нечорноземних більш поширеними були оброк, чихни.

Служилим маєтки давалися тільки на час служби, і земельні оклади періодично змінювалися. Те саме село міг завтра отримати й інший. Міцно влаштовуватися в таких маєтках не було сенсу, а значну частину року дворяни проводили на службі. Вотчини бояр і великих монастирів були багатші за маєтки. Будь-який селянин, хоч чорносошний, хоч кріпак, міг вільно розпоряджатися своїм наділом, своєю часткою в землі общини: заповідати, поділити між дітьми або продати. І ставав після цього абсолютно вільним. Відповідним юридичним статусом володів не він, а його земля. І той, хто купив її або прийняв у дар, мав нести “тягло”, виплачуючи податі государю або ставав кріпаком і виконував обов’язки, які накладав на нього.

Була на Русі й категорія “гулящих людей”: лише вільні люди, які за характером діяльності не мали “постійної прописки” (актори-скоморохи, артілі будівників, коробейники, ремісники, що кочували).

Розміри податків для населення відрізнялися — залежно від місцевості, роду занять, прибутків. Іноді податки розподіляли “за сохами”, іноді “за животами” — це залежало від місцевої земської влади. У надзвичайних ситуаціях, під час війни, міг вводитися одноразовий надзвичайний збір — “п’ята деньга”, “десята деньга” від усього майна. В Росії для запровадження надзвичайного податку скликався Земський собор.


29.12.2014; 17:41
хиты: 153
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь