Наприкінці XІІ у степах Монголії склалася сильна протодержава, яка за своєю соціальною сутністю була родоплемінною. Велике й могутнє об’єднання союзів племен очолив Темучін, у 1206 р. обраний Чингіс-ханом (великим ханом). Майже одразу монгольська верхівка розпочала завойовницькі війни проти сусідів, загарбавши країни Середньої Азії. 1223 р. у битві на р. Калці, недалеко від пониззя Дніпра, 25-тисячне монгольське військо на чолі з Джебе й Субедеєм розгромило дружини південноруських князів, підтриманих половцями. Поразка була жахливою: загинуло 9 князів та 90% руських воїнів.
То була лише розвідка боєм. Через півтора десятиліття онук Чингіс-хана Батий, якому дід заповів похід на Захід і «подарував» ще не завойовану Європу, розпочав вторгнення за Волгу. Наприкінці 1237 р. величезне добре вишколене кінне військо (від 150 до 200 тис. воїнів) вдерлося на руські землі. Батиєва навала застала Русь роз’єднаною і страшенно ослабленою, загрузлою в міжкнязівських чварах, у зіткненні егоїстичних інтересів різних кланів. Князі знали, що монголи готуються до походу, але, поглинені ворожнечею, нічого не вдіяли, щоб об’єднати сили. Нечисленні княжі дружини, навіть за підтримки погано озброєного й наспіх зібраного міського ополчення, не мали змоги стримати натиск ворога, що мав перевагу в десятки разів.Протягом кінця 1237 – зими й весни 1238 рр. монголи здобули штурмом, розграбували й спалили Рязань, Владимир-на-Клязьмі, Ростов, Углич, Твер та інші міста. Заледве не всіх їх мешканців завойовники винищили.
Майже рік потому (до весни 1239 р.) чужинські полчища провели в надчорноморських степах. Відпочивши й підгодувавши коней, вони захопили Переяслав, потім Чернігів. Далі Батий намірився захопити Київ. Однак кияни відмовилися здати місто на вимогу одного з його воєвод – Менгу-хана, а сам він на штурм не наважився. Минув рік, і восени 1240 р. головні сили Батия оточили стольний град землі Руської. Облога тривала 74 дні. Кияни доблесно билися зі страшним ворогом, завдаючи йому значних втрат. Та перевага була не на їхньому боці. Основний удар монголи завдали з півдня, він припав на Лядські ворота. Не зупиняючись ні вдень, ні вночі, бухали тарани в браму і стіни фортеці, аж поки завойовники не змогли вдертися всередину. Це сталося 6 грудня. Дуже мало киян зосталося серед живих.
По здобутті Києва орди Батия ринули на захід. Вони заволоділи Галицькою і Волинською землями й у середині 1241 р. вторглися до Польщі та Угорщини, спустошивши їх. Але для завоювання Європи сил вже не вистачило: надто великих збитків зазнало військо монголів на Русі. У 1242 р. Батий припинив похід на захід і, вогнем і мечем знову пройшовши руськими землями, привів свої орди у Пониззя Волги. Там монголо-татари заснували власну державу – Орду (в історичній літературі вона виступає під назвою Золотої).
Монгольська верхівка спочатку вела кочовий спосіб життя, замінивши в степах знищену нею половецьку аристократію. Основним населенням степової частини Орди залишались половецькі племена. Монголи не внесли істотних змін в етнічний склад населення степів. З часом Золота Орда перетворилась у тюрко-монгольську державу.Після описаних подій Києворуська держава перестала існувати. На Русі встановилося важке й принизливе вороже панування. Тривало монголо-татарське іго довгих 238 років.
Татаро-монгольська навала значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Київської Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови.
