пользователей: 21277
предметов: 10471
вопросов: 178106
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

3 курс 2 семестр:
» СССР
» ccch 2
3 курс 1 семестр:
» CИД
» СИД 2
» rubel
» Папенко
2 курс 2 семестр:
» Мотрук
» СИТ
» Котляров
» Мельничук
II семестр:
» второй модуль Россия
» Первый модуль Россия
» Давня
» Екзамен Українська Етнологія
» English
» Античність
» етнологія
» Первый модуль Этнология
» первый модуль - нова история Украины
» первый модуль - нова история Украины 2
» второй модуль философия
» Українська мова
» Спецкурс - греки
I семестр:
» История первобытного общества
» История Древнего Востока

Військово-адміністративна служба Російської імперії

Князівський муж — член старшої дружини князя, а також боярин, що за власним бажанням вступив у склад дружини. Вони були радниками князя і обіймали вищі військові і цивільні посади — посадника, тисяцького, воєводи. У джерелах є відомості про те, що в них були свої власні дружини.

Думні чини

У Російській державі в ХVІ—ХVІІ ст. посадові особи — бояри, окольничі, думні дворяни і думні дяки — мали право брати участь у засіданнях Боярської думи й у роботі думських комісій. Вони займали вищі двірцеві посади, брали участь у дипломатичних переговорах, вирішували місницькі суперечки. Усі думні звання були скасовані в 1711 р. після створення Сенату.

Боярин: 1) старший дружинник, радник князя в Давньо-руській державі ІХ—ХIII ст.; 2) феодал-землевласник; 3) вищий службовий чин у Російській державі ХIV—ХVІІ ст., а також особа, пожалувана цим чином. У побутовому значенні бояри в Росії XVII ст. — усі феодали — поміщики для залежного від них на¬селення; пізніше це слово модифікувалося в поняття “пани”, “пан”.

Звання “боярин” надавало право брати участь у засіданнях Боярської думи. Ближній, або кімнатний, боярин був особливо довіреною особою царя і мав право доступу в царські покої; родич цариці називався властивим боярином.

Бояри очолювали основні галузі управління “путь” — (за термінологією того часу), звідси назва — путній боярин. До путні бояр належали: конюший (начальник Конюшеного приказу); сокольничий (начальник соколиного полювання); оружничий (начальник Збройової палати) тощо.

Як феодали-землевласники бояри були васалами князя, зобов’язаними служити в його війську, але користувалися правом від’їзду до нового сюзерена і були повними господами у своїх вотчинах.

У ХIV—ХV ст. під час формування єдиної централізованої держави і відповідно державного майна політичні права бояр обмежуються; відбуваються зміни й у соціальному складі бояр: великокнязівська, а із середини XVI ст. царська влада наполегливо придушувала виступи тих бояр, які не підтримували її централізаторської політиці. Особливо сильного удару боярській аристократії завдала опричнина царя Івана IV Грозного, а скасування місництва в 1682 р. остаточно підірвало вплив боярства. Звання боярин скасував Петро І на початку XVIII ст.

Окольничий — придворний чин і посада в Російській державі XIII — поч. XVIII ст. Первісними функціями окольничого були, очевидно, забезпечення подорожі князя й участь у прийомі іноземних послів та переговорах з ними. Уперше про цей чин згадується у 1284 р. У XIV—XVIII ст. окольничий входив до складу Боярської думи, був другим за значенням (після боярина) думним чином. Окольничих призначали керівниками приказів, полковими воєводами, брали участь вони й в організації придворних церемоній. Чин скасований у 1711 р.

Думні дворяни — у Російській державі XVI—XVIII ст. третій “по честі” думний чин після бояр і окольничих. Думні дворяни брали участь у засіданнях Боярської думи, у роботі її комісій, керували приказами, виконували придворні і військові обов’язки, призначалися воєводами в міста. У XVI ст. думні дворяни переважно походили з родовитих сімейств, і їх було мало. Поряд із думними дяками були опорою царської влади в боротьбі з боярською аристократією в Думі.

Дяк — служитель. У Давньоруській державі вони були особистими слугами князя, часто невільними; зберігали князівську скарбницю і вели діловодство, у зв’язку з чим спочатку називалися писарями.

У зв’язку зі створенням у Московській державі ХІV—ХV ст. приказів (управлінь) виникла потреба у великій кількості грамотних і енергійних неродовитих служилих людей, що ставали помічниками бояр — начальників приказів. У XVI ст. дяки вже відіграють помітну роль і в місцевому управлінні, будучи помічниками намісників у всіх справах, (їх лише не ставили на чолі війська, хоча були випадки участі дяків і у військовій справі), і зосереджуючи у своїх руках фінансове управління. Зі зростанням державного апарату кількість дяків також постійно зростає — якщо на поч. XVII ст. їх було 55, то в 1676 р. — 103 у приказах і 35 у повітах.

Новим великим кроком у збільшенні кількості дяків стало їхнє входження в Боярську думу, приблизно на межі ХV—ХVІ ст., де вони користувалися рівним з іншими членами Думи правом голосу у вирішенні справ. Єдиною відмінністю було те, що вони стояли, а не сиділи. За службу дяків нагороджували грошима і маєтками. Однак, незважаючи на всю важливість посади, яку займали дяки, і бояри і дворяни докоряли їм як людям “безродним”.

Піддячий — помічник дяка. Піддячі розділялися на старших (старих), середніх і молодших. Старші брали участь разом з дяками в оглядах служивих людей, відвозили государеву скарбницю і досить часто виконували обов’язки дяків; з них і призначали останніх. Піддячий, що виконував обов’язки дяка, називався піддячий “із прописом”. До обов’язків середніх і молодших піддячих входило тільки відання переписування документів. Піддячі одержували платню від держави, мито з листів і їх щедро нагороджували прохачі (незважаючи на заборони уряду) “поминками”. З 1641 р. піддячими могли бути тільки служилі люди, внаслідок чого служба стала спадковою. У 80-х рр. XVII ст. у 37 приказах служило близько 2 тис. піддячих.

Воєвода — слов’янський термін, що означав воєначальника, правителя. Воєводи як начальники князівської дружини або глави народного ополчення згадуються в російських літописах з X ст. У ХV-ХVІІ ст. Кожний полк, або загін російського війська мав на чолі воєводу. Зі створенням Петром І армії за західно -європейським зразком посади воєвод були ліквідовані.

З середини XVI ст. у містах замість намісників і городових прикажчиків були введені посади городових воєвод, які управляли містом і повітом, тобто прилеглою до міста, адміністративною підлеглою територією. Таким чином, у руках городових воєвод була зосереджена вся повнота влади на місцях. Посада була ліквідована в 1775 р.

Намісник — посадова особа, що призначалася князем, і яка очолювала місцеве управління (збір мита, суд тощо). Посада вперше введена в XII ст. і остаточно встановлена в XIV ст. Винагороджувалися за службу шляхом кормлінь (тобто за рахунок місцевого населення). У розпорядженні намісника був адміністративний персонал і військові загони для місцевої оборони і придушення антифеодальних виступів. З поч. XVI ст. влада намісників була обмежена, а в 1555—1556 рр. відповідно до земельної і губної реформ Івана IV Грозного замінена виборними земськими установами.

У Російській імперії намісник був главою місцевого управління. Ця посада була введена за Катерини II у 1775 р. для посилення централізації влади. Намісник (генерал-губернатор) очолював управління 2—3 губерній, наділявся надзвичайними повноваженнями і правом громадського нагляду над усім місцевим апаратом управління і суду і був відповідальний лише перед імператрицею. У його віданні були також і війська, які перебували на території намісництва. У 1796 р. Павло І скасував цю посаду, але незабаром її відновив Олександр І. У XIX—XX ст. існували намісництва в Царстві Польському (1815—1874) і на Кавказі (1844—1883,1900—1917).

Посадник — посадова особа у Давній Русі, що мала значення князівського намісника. Особливу роль посадники відігравали в Новгороді та Пскові.

У Новгороді посадника спочатку призначав князь, як і в інших містах, але після сварки новгородців з князем Всеволодом Мстиславовичем ця посада стала виборною. Посадник з особи, підлеглої князеві, перетворився в головного представника Новгорода, став силою, яка контролювала дії князя. У період існування Новгородської феодальної республіки князь без посадника не мав права ні судити, ні керувати, ні вести в похід новгородців. “Новгородська печатка посадника” прикладалася до всіх новгородських грамот. Відомі випадки, коли посадник управляв містом і без князя. Посадник скликав віче, очолював військо, зміцнював місто і передмістя, вів переговори з сусідами Новгорода з питань війни і миру, разом з тисяцьким вводив у собор св. Софії нового владику, тобто передавав йому управління новгородською церквою.

Посадника обирали виключно з найзнатніших боярських сімей. Час правління його був обмежений, але віче могло змінити його у разі необхідності. Під час виконання ним посади називався “степенним”. Степенний посадник, який складав із себе повноваження, продовжував носити звання посадника, іноді з доданням епітета “старий”. Старі посадники посідали визначне місце в урядовій раді, очолюючи іноді партії, що перебували в опозиції.

Тисяцький — воєначальник, що очолював давньоруське міське ополчення “тисячу” і спочатку призначався князем. Потім у містах, у яких розвинулося вічове управління, ця посада стала виборною і тисяцький обирався з місцевих бояр строком на один рік, будучи помічником посадника. У містах без вічового управління їх завжди призначав князь і ця посада поступово стала спадковою. Великий князь Московський Дмитро Іванович Донський скасував посаду тисяцького в Москві, і до середини XV ст. вона поступово зникла. Замість нього військами командували воєводи і намісники.

У Новгородській феодальній республіці тисяцький представляв “чорних людей”, за підтримки яких впливав на віче. Права й обов’язки степенного тисяцького були такі: разом із князем і посадником очолював новгородське військо; наглядав за міськими укріпленнями; відкривав віче і разом із посадником був присутнім на ньому; брав участь у переговорах із сусідніми державами; мав право самостійного судочинства; отримував прибутки з різних новгородських областей, приписаних йому для кормління; мав печатку. Після закінчення строку посади іменувався “старим тисяцьким”.

Волостель — посадова особа в Російській державі XI—XVI ст., яка управляла волостю від імені великого або удільного князя і відала адміністративними і судовими справами. Не отримуючи платні від уряду, волостелі “кормилися” за рахунок населення, що платило податки.

Городові прикажчики — виборні з середовища повітових служилих людей, правителі міст і повітів у Росії в XVI ст. Підпорядковувалися наміснику. Відали справами служилих людей, будівництвом і ремонтом міських фортечних споруд, боєприпасами, збиранням податків тощо. У військовий час виконували обов’язки міського військового коменданта (підготовка міста до оборони тощо). Після введення посад городових воєвод стали їх помічниками, призначалися безпосередньо воєводами з місцевих дворян.

Городничий — представник місцевої адміністрації в Московській державі, пізніше — Російській імперії. Посада городничого бере початок з першої половини XVI ст. від городового прикажчика. У 1775—1782 рр. очолював адміністративно-поліцейську виконавчу владу в повітових містах. У XIX ст. городничих призначали в основному з відставних офіцерів. Посада була скасована в 1862 р.

Голова — назва військових і адміністративних посад у Росії XVI—XVII ст. Військові посади: сотенний голова — начальник сотні в дворянському ополченні; стрілецький голова (з другої половини XVII ст. — полковник) — начальник Стрілецького приказу (полку); козачий голова; пушкарський голова — начальник артилерії; облоговий голова — готував місто до облоги; засічний голова — відав засічними (захисними) смугами; станичний голова — начальник прикордонного загону; стоялий голова (на полі) — начальник сторожової служби на околицях держави. На ці посади зазвичай призначали дворян і дітей боярських.

Адміністративно-фінансові посади: житничий голова — відав збором хліба на платню ратним людям; об’їзний голова — керував поліцією в місті; письмовий голова — товариш (помічник) воєводи в Астрахані і містах Сибіру, пізніше відав канцелярією; соляний голова — керував державним видобутком солі; митні та кабацькі голови — відали збором мита.

Посада голови існувала до початку XVIII ст. За Жалуваною грамотою містам 1795 р. у Росії було введено посаду міського голови.

Гридин (товариш, охоронець) — молодший дружинник, збірне — гридь молодша дружина. Гридниця — частина палацу, де жила гридь. З кінця XII ст. термін “гридь” зникає і замість нього з’являється “двір”, у значенні молодшої дружини.

Дитячі — молодші члени дружини в Давній Русі. Виконували різні доручення князя, супроводжували його як свита й охоронці. У раді князя участі не брали, за винятком військових рад. “Дитячим” могла стати тільки вільна людина.

Отроки — молодші члени дружини в Давній Русі, переважно дворові слуги князя, на противагу дитячим — бойовим членам дружини. В отроки брали й залежних людей — холопів. Обов’язком отроків були служба за столом князя, прибирання речей і взагалі виконання різних доручень князя. В раді князя отроки участі не брали, за винятком військових рад.

Діти боярські — розряд дрібних феодалів, що з’явилися на Русі в XV ст. Вони виконували обов’язкову службу, отримуючи за це від князів, бояр або церков маєтки, проте не мали права від’їзду. Діти боярські _ нащадки молодших членів князівських дружин — отроків. З утворенням Російської централізованої держави чимало дітей боярських перейшли на службу в Москву. У XV — першій пол. XVI ст. найменування “діти боярські” вважалося вище за звання дворян, оскільки останні часто походили від залежних князівських слуг удільного часу. У XVI ст. діти боярські поділялися на дворових (частина верхів панівного класу) і міських (провінційні дворяни). Термін “діти боярські” зник у ході реформ на початку XVIII ст. у зв’язку зі злиттям служилих людей в один клас — дворянство.

Жильці — один із розрядів служилого чину в Російській державі у XVI — поч. XVIII ст., що знаходився між московськими дворянами і городовими дворянами. Городовий дворянин, що потрапив у жильці, отримував шанс якщо не для себе, то для потомства зробити кар’єру, тобто стати московським дворянином і надалі просунутися по службі. У середині XVII ст. жильців було близько 2 тис. осіб, частину з яких прислали з міст (строком на три роки), а частину набрано з дітей, чиї батьки служили московськими дворянами. Причому діти московських дворян мали більше переваг для успішного просування по службі, ніж жильці з городових дворян, оскільки раніше за віком починали службу як жильці. Термін “жильці” зник у ході реформ Петра І.


26.12.2014; 01:26
хиты: 239
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь