Юрій Долгорукий — владимиро-суздальський князь із 1125 р., пізніше — великий князь Київський. Шостий син Володимира Мономаха. Його резиденцією було м. Суздаль. Після смерті в 1132 р. старшого брата, великого князя Мстислава, намагався захопити Київський великокнязівський престол та, зазнавши поразки в 1135 р., змушений був повернутися до Суздаля. Вважається, що саме Юрій Долгорукий заснував Москву (вперше згадується в літописі в 1147 р.). У 1149 р. князь Долгорукий розбив біля Переяслава на Дніпрі військо великого князя Ізяслава Мстиславича й оволодів Києвом. У 1150 р. змушений був залишити місто, а через певний час знову захопив його. Після поразки на р. Руті в 1151 р. повернувся в Суздаль. У 1155 р. знову оволодів Києвом і лишався великим князем до смерті.
Юрій Долгорукий і боярин Стефан Кучка були сватами, маєток якого стояв на території сучасної Москви. У 1130 році князь одружив свого старшого сина Андрія на Улиті, дочці Кучки. Подейкували, нібито у князя Юрія були тривалі і більш ніж дружні стосунки з дружиною цього боярина. Під час чергового приїзду князя Кучка замкнув дружину і міцно зачинив ворота своєї садиби, не бажаючи пускати до себе розпусного свата. Князь розлютився. Його військова дружина розбила ворота, витягла неслухняного князівського васала Кучку і розтерзала його. Князь Юрій приєднав Москву до своїх володінь, спорудив Кремль на Боровицькому пагорбі, але, ставши в 1155 р. великим київським князем, не надто цікавився Москвою. У 1157 р. він помер, переївши і перепивши на бенкеті у боярина Петрила. Похований у Києві в церкві Спаса на Берестові.
Андрій Юрійович Боголюбський — владимиро-суздальський князь у 1157—1174 рр. Син Юрія Долгорукого, народився і виховувався в Ростово-Суздальській землі. 1149 р., коли Юрій Володимирович оволодів Києвом, Андрій Юрійович отримав від батька київську князівську резиденцію у Вишгороді. Через рік був переведений у західноруські землі, де тримав Туров, Пінськ і Пересопницю.
У 1151 р. за згодою батька повернувся на Суздальщину, володів уділом у Владимирі-на-Клязьмі. Коли в 1155 р. батько в черговий раз оволодів Києвом, Андрій Юрійович був знову переведений ним до Вишгорода. Цього разу Андрій Юрійович також довго не затримався на Київщині, самовільно повернувшись до Володимира (куди вивіз і знамениту ікону Божої Матері, яку згодом було названо Владимирською Богородицею й перевезено до Москви).
Сумновідомим на Русі Андрій став після страшного погрому Києва, який учинили його війська в 1169 р. Оволодівши Києвом, посадив на князівському престолі князя Гліба Переяславського. Залишивши за собою титул великого князя, повернувся до Ростово-Суздальської землі, перенісши її столицю до Владимира-на-Клязьмі. З іменем Андрія Юрійовича асоціюються процеси прискореного формування в Північно-Східній Русі деспотичної монархії. Самовладдя князя та терор стосовно опонентів спричинили виникнення проти нього змови, в результаті якої у ніч з 28 на 29 червня 1174 р. у своєму селі Боголюбові князя Андрія було по-звірячому вбито.
Всеволод Юрійович (Всеволод-Димитрій Юрійович Велике Гніздо; 19.10.1154—14.04.1212) — князь остерський (1169 — бл. 1172), князь владимиро-суздальський (1176—1212), великий князь київський (18.02.1173—23.03.2273).
Коли у 1155 р. Юрій Долгорукий утвердився в Києві, Всеволод Юрійович разом із братом Михалком одержав Ростов і Суздаль.
У 1161 р. Андрій Боголюбський вигнав чотирьох своїх братів з їхніх земель до Візантії — серед них був і Всеволод Юрійович. Разом із матір’ю певний час, можливо, жив у Палестині. У 1168 р. повернувся на Русь. Попередньо одержав від київського князя Ростислава Мстиславича (п. 1167) одну з волостей у Пороссі. Служив братові Глібу, що з 1169 р. недовго княжив у Києві; у 1170 р. ходив на половців.
У лютому 1173 р. старший брат Андрій Боголюбський посадив Всеволода Юрійовича на київський престол, однак через місяць його скинули смоленські Ростиславичі; трохи пізніше він разом з Андрієм ходив на них, але невдало. У листопаді 1173 р. знайшов притулок у Чернігові у Святослава Всеволодича. По смерті Андрія Боголюбського брав активну участь у боротьбі з братами за владимиро-суздальське княжіння. У 1175 р. Всеволод Юрійович вокняжився у м. Переславль-Залєський, а по смерті брата Михалка (19 червня 1176) вокняжився у м. Владимир-на-Клязьмі.
За князювання Всеволода Юрійовича розпочалось економічне і політичне піднесення Владимиро-Суздальського князівства. Він провадив виважену й водночас активну зовнішню політику; у 1183, 1185 і 1205 рр. успішно воював з Волзькою Булгарією, розширивши свої володіння на схід і північний схід. Поступово перетворився на одного з найсильніших руських князів. У 1190 р. прийняв під опіку галицького князя Володимира Ярославича.
З Київського літопису 1195 р. відомо, що руські князі обрали Всеволода Юрійовича найстарішим (головним) князем у державі — то були часи колективного управління Давньоруською федеративною монархією. Свій політичний вплив він здійснював дипломатичними заходами і династичними шлюбами з південно-руськими князями. Всеволод Юрійович розбудував стольний град Владимир, фортифікував його. У роки його князювання у Владимирі склали літописний ізвод (відображений у Суздальському та Київському літописах). Прізвисько «Велике Гніздо» одержав тому, що мав велику родину (8 синів і 4 дочки). Намагався розсадити своїх синів на підвладній території, проте по смерті Всеволода його князівство розпалося.
