В історії Росії історики виділяють чотири найбільш значущих причини феодальної роздробленості Давньоруської держави.
Головною причиною стала політична. Величезні простору Східно-Європейської рівнини, численні племена, як слов'янського, так і неслов'янського походження, що знаходяться на різній стадії розвитку - все це сприяло децентралізації держави. З плином часу удільні князі, а також місцева феодальна знати в особі боярства, своїми самостійними сепаратистськими діями почали підривати основу під державним будівлею. Тільки сильна влада, зосереджена в руках однієї людини, князя, могла утримати державний організм від розпаду. А великий київський князь вже не міг повністю контролювати з центру політику місцевих князів, все більше князів виходили з-під його влади, і в 30-і рр.. XII в. він контролював тільки територію навколо Києва. Удільні князі, відчувши слабкість центру, тепер не бажали ділитися своїми доходами з центром, а місцеві бояри активно підтримували їх у цьому. Крім того, місцевим боярству були потрібні сильні і самостійні князі на місцях, що також сприяло створенню власної державної структури і відмирання інституту центральної влади. Таким чином, діючи в корисливих інтересах, місцева знать знехтувала єдністю і могутністю Русі.
Наступною причиною феодальної роздробленості стала соціальна. До початку XII ст. ускладнилася соціальна структура давньоруського суспільства: з'явилися велике боярство, духовенство, торговці, ремісники, міські низи. Це були нові, активно розвиваються верстви населення. До того ж зароджувалося дворянство, слугувало князю в обмін на земельне дарування. Його соціальна активність була дуже висока. У кожному центрі за питомими князями стояла значна сила в особі бояр зі своїми васалами, багата верхівка міст, церковні ієрархи. Усложняющаяся соціальна структура суспільства також сприяла відособленості земель.
Істотну роль у розпаді держави зіграла і економічна причина. У рамках єдиної держави за три століття склалися самостійні економічні райони, виросли нові міста, зародилися великі вотчинні володіння боярства, монастирів і церкви. Натуральний характер господарства надавав правителям кожного регіону можливість відокремитися від центру і існувати як самостійної землі або князівства. Багато в чому це відбувалося завдяки швидкому збагаченню деякої частини населення, яка керувала цієї землею. Її прагнення поліпшити свій добробут також вело до феодальної роздробленості.
У XII в. сприяла феодальної роздробленості і зовнішньополітична обстановка. Русь в цей період не мала серйозних супротивників, тому що великі князі київські зробили багато чого, щоб забезпечити безпеку своїх кордонів. Мине трохи менше століття, і Русь зіткнеться з грізним супротивником в особі монголо-татар, але процес розпаду Русі до цього часу зайде вже занадто далеко, організовувати опір російських земель буде нікому.
Необхідно відзначити важливу особливість періоду феодальної роздробленості на Русі. Період феодальної роздробленості переживали всі великі західноєвропейські держави, але в Західній Європі двигуном роздробленості була економіка. На Русі в процесі феодальної роздробленості політична складова була головною. Для того, щоб отримати матеріальну вигоду, місцевої знаті - князям і боярству - потрібно було знайти політичну самостійність і зміцнитися у своїй долі, домогтися суверенітету. Головною силою роз'єднувального процесу на Русі стало боярство.
Важливо і те, що в період роздробленості створилася особлива політична система Великого князівства Володимирського. Великий князь Володимирський стояв на чолі феодальної ієрархії. Влада його була багато в чому номінальної, функції не цілком позначені. Нижче стояли «великі» князі інших князівств, потім - удільні князі, за ними бояри і служиві князі, і нарешті, - дворяни, діти боярські.
