Як етнос московити (росіяни) сформувалися не раніше ХIV-ХV ст. Однак, запозичивши в українців наш давній етнонім руси, вони привласнили собі й нашу історію й спадщину Київської Русі. Як пише Петро Голубенко: "Назвавши себе Росією або Великоросією, Московія тим самим стверджувала себе спадкоємцем і продовжувачем Київської Русі, а цим стверджувала й своє право на "собирание земель русских". У супроводі цього маскараду і творилася Російська імперія. Незважаючи на те, що Московське царство являло і в національно-етнічному, і в культурно-історичному плані відмінну від Київської Русі формацію, північне плем´я московитів пригадало свою колишню державну приналежність до "руських" підданих і, посилаючися на династичні зв´язки своїх князів з київською династією, привласнило назву Русь і для новоповсталої московської держави" (Україна і Росія у світлі культурних взаємин. - К., 1993. - ст. 82).
Таким чином, історію двох різних етносів і двох держав росіяни почали пояснювати, як історію однієї спільноти, якою українці з московитами ніколи не були. Як свідчать різні іноземні автори вже ХV-ХVІ ст., українці й московини були двома різними за характером, звичаями, побутом і культурою народами. Однак, спільна назва "руси", "руські", "русини" внесла плутанину в історію цих народів, їх сприйняття іншими народами, особливо після того, як Москва проголосила своє виключне право на першість і старшинство (Січинський В. Чужинці про Україну. - Львів, 1991).
В етногенезі росіян брали участь: слов´янські племена радимичів і в´ятичів, що змішалися з угро-фінськими, монгольськими, татарськими етнічними компонентами (татаро-монгольське іго тривало в росіян найдовше з усіх народів, московські князі дуже часто вступали в шлюб з монгольськими царівнами, правильніше було б сказати "ханівнами"). Так само чинили й боярські сини, і простий люд, про що свідчать численні прізвища татаро-монгольського походження серед росіян (Карамзін, Карамазов, Тураєв, Бутурлін, Мунаєв та ін.). Таке етнічне змішування мало серйозні наслідки не тільки в антропології, але найбільше - в психології народу, змінивши миролюбну слов´янську ментальність предків на східну деспотично-самовпевнену вдачу їхніх нащадків (про що писав російський вчений Г. Федотов).
Початок формування російської народності В. О. Ключевський датує ХІІІ ст., коли від русів [українців] відокремилась московська гілка: "Великоросійське плем´я вийшло не із розвитку старих реґіональних особливостей, які продовжувалися, а було справою нових різноманітних особливостей, що почали діяти після розриву народності, причому в краю, який лежав поза корінною Руссю і в ХІІ ст. був скоріше "інородчеським", ніж руським краєм" (Этнографические следствия русской колонизации..., с. 41). Далі він зазначає, що в утворенні великоросійського племені діяло два чинники: плем´яна суміш і природа країни. (Тут підкреслення - Г. Л.).
Автохтонним населенням межиріччя Оки й Волги були угро-фіни, згадані в праці Йордана у зв´язку з описом готського королівства Германаріха в ІV ст., як племена, що входили до цього королівства: ести, весь, меря, мордва, черемис. Племена ж муроми, мері і весі знає Літопис Руський ще в ХІ ст. Нині ці народи повністю асимільовані росіянами, вони щезли з етнічної карти сучасної Росії навіки, поповнивши собою кількість росіян і залишивши хіба що широкий спектр своїх етнічних геоґрафічних назв.
Такими є всі назви річок із закінченням -ва: Москва, Протва, Косва, Силва ті ін. Річка Кама має близько 20 приток, назви яких закінчуються на -ва, що по-фінськи означає "вода". Московитські племена з самого початку відчули свою зверхність над місцевими народами. Всі дрібні місцеві племена московити назвали чуддю від корінного чудь, і супроводжували цю назву певною іронією, пояснюючи її через московське чудити, чудак, чудно.