Росіяни[ред. • ред. код]
Географічні групи росіян. За місцем проживання з ліва на право: Псков, Твер, Смоленськ, Калуга, Тула; 1862 р.
Докладніше: Росіяни в Україні
Перше місце серед національних меншин в Україні за чисельністю представників займають росіяни - 8.3 млн осіб, або 17.3% від загальної кількості населення. Їх чисельність постійно збільшувалась до 1989 р. (за переписом 1926 р. росіян в Україні налічувалось лише 3.2 млн осіб, однак станом на 1970 рік їх вже налічувалось 9,1млн. осіб, що ще раз свідчить про цілеспрямовану русифікацію та оросіянення областей України).
Росіяни належать до давніх жителів України. Селитися на нашій землі вони почали ще з XV ст. Багато їх поселилось на Слобідській Україні у XVI-XVII ст., а у XVIII ст. — на узбережжі Чорного та Азовського морів, у так званій "Новоросії”. Наприкінці XIX і на початку XX ст., внаслідок бурхливого розвитку промисловості у Придніпров'ї, Донбасі в ці райони переселилась велика кількість російських робітників. Значна їх частина залишилась на постійне проживання в цих місцевостях. Чимало росіян пересилилося в Україну після жовтневого перевороту 1917 р., в роки радянських п’ятирічок. Так, з 1926 по 1970 рр. російське населення в Донбасі та Придніпров’ї збільшилось в 2,9 раза. В 1959-1965 рр. імміграція в Україну досягла близько 3 млн осіб, переважно росіян. З ініціативи союзних відомств у 80-90-х роках відбувався процес масового переселення росіян в Україну. Внаслідок цього суттєво збільшилось населення областей Подніпров’я, Донбасу, Одещини, Криму та інших регіонів України. Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська області та Крим — це ті регіони, куди впродовж століть відбувалось переселення людей з Росії.
Особливістю розселення росіян в Україні є те, що вони нерівномірно розміщені у її регіонах. За часткою росіян у загальній кількості населення у державі виділяються Донецька область (22 %), АР Крим (14.1 %), Луганська (11.8%), Харківська (8.8%), Дніпропетровська (7.5%), Одеська (6.1%), Запорізька (5.8%), Миколаївська (2.1%), Херсонська (2.0%) області та м. Київ (4.0%). Нижче 2-ох відсотків росіян від загальної їх кількості проживають у Львівській, Сумській, Полтавській, Київській, Кіровоградській, Черкаській, Житомирській та Вінницькій областях. В кожному з решти регіонів проживає менше 1% росіян (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Чернігівська області).
Другою особливістю розселення росіян є те, що в регіонах, де проживає їх значна кількість (про що вказано вище), вони займають значну питому частку в загальній кількості населення. В межах України високою є частка росіян серед всього населення в АР Крим (58.3%), Луганській (39.0%), Донецькій (38.2%), Харківській (25.6%), Запорізькій (24.7%), Одеській (20.7%), Дніпропетровській (17.6%), Херсонській (14.1%) областях, у м. Києві (13.1%).
Ще однією особливістю розселення росіян в Україні є те, що значна більшість із них проживає в містах (в 1989 р. — 87.6%), міських поселеннях індустріальних областей (Донецької, Луганської, Дніпропетровської) та областей Західного регіону (Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської). В 13 областях відсоток росіян, що проживає в міських поселеннях, коливається від 80 до 90%. В 4-х регіонах (АР Крим, Кіровоградська, Сумська, Херсонська області) цей показник становить від 70 до 80 %.
Білоруси[ред. • ред. код]
Докладніше: Білоруси в Україні
Національний одяг білорусів на поштовій марці СРСР 1961 р.
Білоруси — третя за кількістю громадян меншина в Україні. Її чисельність постійно зростає. В 2001 р. їх кількість становила понад 275.8 тис., близько 80 % з них проживало в міських поселеннях. Білоруси з давніх-давен селилися в Україні, спочатку - в її північних районах, а в XVIII-XIX ст. — на сході та півдні. Багато з них тепер проживає на сході та на півдні України (Донецька, Луганська, Харківська, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська області та АР Крим). Тут відсоток білорусів від їх загальної кількості в країні коливається від 16.1% (Донецька обл.) до 2.9% (Херсонська обл.). Майже 70% білорусів проживає у сільській місцевості Рівненської області.
Євреї[ред. • ред. код]
Докладніше: Євреї в Україні
Євреї Східної Європи, що моляться в синагозі (1878).
Значне місце серед національних меншин в Україні посідають євреї. Їх чисельність постійно скорочується: якщо в 1926 р. в Україні проживало 2.7 млн громадян єврейської національності, то 1989 р. — 486.3 тис. осіб, то в 2001 р. — 103.6 тис. осіб. Зменшення кількості громадян цієї національності пов’язано із масовим знищенням їх німецькими фашистами в роки Другої світової війни та їх еміграцією до Ізраїлю й в інші країни.
Євреї з’явилися в Україні ще за часів Київської Русі. Прибули вони з кримських і грецьких колоній та хозарських областей. В XV-XVI ст. чимало євреїв пересилилося в Україну з Польщі. На території Російської імперії євреям дозволяли проживати лише у містах і невеликих містечках, де вони у багатьох випадках кількісно переважали населення інших етнічних груп. Особливо багато євреїв було у міських поселеннях Волині, Галичини і Поділля.
У свій час царський уряд встановив так звану лінію осілості, східніше від якої постійне проживання євреїв заборонялося. В Україні ця межа проходила вздовж Дніпра з деяким відхиленням на схід (Брянськ —Полтава —Луганськ —Маріуполь). У зв’язку з цим багато євреїв "вихрещувались”, тобто міняли віру з іудейської на християнську, змінювали прізвища на "благозвучніші” (з’явилися Гольдейберги, Зільбери та ін. у австро-угорській частині чи Золотарьови, Лебединські, Цвєтови, Зоріни, Серебрянські і тому подібне — в підросійській частині України).
Незважаючи на національні утиски царського та австро-угорського режимів, євреї до часу встановлення радянської влади займали міцні економічні позиції. У "смузі осілості” понад 40% з них займались торгівлею, приблизно одна третина була зв’язана з промисловим виробництвом, 5% перебували на державній службі та займались "вільними професіями” (лікарі, юристи, літератори), 3-4% працювали у сільському господарстві.
До жовтневого перевороту 1917 р. в Російській імперії євреїв не допускали до політичної діяльності. Царський уряд підтримував єврейські погроми і розгнузданий антисемітизм (юдофобство).
У результаті радянських репресій у західній Україні (1939-1941 рр.), та внаслідок тотального винищення євреїв німецькими фашистами у роки Другої світової війни корінні євреї в Україні майже повністю зникли.
Сучасне розселення євреїв в Україні характеризують матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Зараз 99.2% усіх євреїв проживає у міських поселеннях України і тільки 0.8% - у сільській місцевості. Найбільша кількість євреїв проживала в м. Києві (17.2% від їх загальної кількості), Одеській (12.8%), Дніпропетровській (13.2%), Харківській (11.1%), Донецькій (8.4%), Вінницькій (2.8%), Житомирській (2.5%), Чернівецькій (1.3%) областях, АР Крим (4.3%). Значно менша їх кількість проживає в Запорізькій, Львівській, Миколаївській, Хмельницькій, Луганській, Херсонській, Київській, Полтавській та Черкаській областях. Зараз в Україні працює товариство єврейської культури, відновлюються єврейські національні школи, синагоги, видаються газети мовою ідиш.
Поляки[ред. • ред. код]
Польські селяни. Малюнок 1881 р.
Докладніше: Поляки в Україні
Поляки — одна з найдавніших національних меншин України. Вони селилися на українських землях ще з княжих часів. Друга хвиля припливу поляків в Україну почалася після розпаду Галицько-Волинської держави та окупації Польщею Галичини, Західного Поділля. Колонізація поляками Лівобережної України розпочалася наприкінці XVI — на початку XVII ст.
В 20-х роках XX століття у зв’язку з жовтневим переворотом та громадянською війною багато поляків, особливо великих землевласників та інтелігентів, повернулися до відродженої Польської держави. Чимало їх виїхало з України після Другої світової війни внаслідок репатріації з західноукраїнських земель.
За переписом населення 2001 року в Україні проживало 144.1 тис. поляків. Із післявоєнних переписів населення видно, що їх загальна чисельність в Україні постійно скорочується.
Особливістю сучасного розселення поляків в Україні є те, що найбільше їх проживає в областях давньої осілості — на Волині, Поділлі, в Галичині, зокрема в Житомирській, Хмельницькій, Львівській областях і в м. Києві (65.5% від загальної кількості по Україні), а також у Вінницькій, Тернопільській, Донецькій, Одеській, Дніпропетровській, Київській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях та АР Крим. На сучасному етапі переважна більшість їх проживає в міських поселеннях.
В Україні працює Польське культурно-освітнє товариство, Польські школи у Львові, факультативи для вивчення польської мови у Вінниці, Житомирі, Києві. У Львові виходить "Gazeta Lwowska”.
Кримські татари[ред. • ред. код]
Кримські татари — давні жителі Криму, корінна національна меншина України. Вони з'явились у ХІІІ ст. на території Криму внаслідок набігів татаро-монгол, з XV століття вони утворили Кримське ханство, яке спочатку було васалом Туреччини, а з XVIII століття увійшло до складу Росії. Багато кримських татар у XVII-XIX ст. емігрувало до Туреччини, Болгарії, Румунії від переслідувань царського уряду. А в 1944 р. згідно з рішенням Державного комітету оборони тодішнього Союзу РСР кримські татари були депортовані з півострова за межі України. Приводом для депортації стало звинувачення кримських татар у колабораціонізмі з гітлерівцями. Було переселено 44 тис. сімей (близько 191 тис. осіб).На їх місце масово завезено росіян з Росії. Кримські татари в умовах незалежної України почали повертатись на свою історичну батьківщину, уряд України виділив значні кошти на їх переселення, будівництво житла тощо.
За переписом 1989 р. в Україні проживало 46.8 тис. кримських татар, а 2001 р. — 248.2 тис. осіб. На території АР Крим їх проживало (98.0%), значно менше в Запорізькій та Херсонській областях. Особливістю сучасного розселення кримських татар на території АР Крим є те, що понад 75% з них проживає у сільській місцевості. В межах Запорізької та Херсонської областей ця частка становить понад 70 %.
Практично всі кримські татари-репатріанти поселилися у Криму на своїй історичній батьківщині. Причому зростання чисельності кримських татар в Україні супроводжується збільшенням чисельності інших тюркомовних народів.
Німці[ред. • ред. код]
Докладніше: Німці в Україні
Поселення німців в Україні має свою історію. Так, перші сільські німецькі поселення появились на початку XVIII ст. на Закарпатті (поблизу Мукачева та Сваляви), а згодом в Галичині, Буковині, на півдні Волині. На західноукраїнські землі німці прибували в міста, створювали свої колонії в сільській місцевості.
В другій половині XVIII ст. німці при сприянні царського уряду селилися в Східній Україні, зокрема в Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях, Криму.
В післявоєнні роки та в час війни значна частина німців з Східної України була депортована в східні райони колишнього Союзу РСР. З центральної та західної частини німці переїхали в 1943 р. до Німеччини (до 350 тис. осіб).
Депортовані на схід німці частково повертаються в Україну після здобуття нею незалежності. Але внаслідок невиконання програми переселення, багато німців, що повернулися, виїхали до Німеччини. Зараз в Україні налічується 33.3 тис. німців.
Зараз німці проживають у 18-ти областях та АР Крим. Найбільша їх частка зосереджена на території Дніпропетровської (16.9%), Донецької (16.7%), Одеської (9.4%), Закарпатської (9.2%), Запорізької (6.2%), Луганської (5.2%) областей, АР Крим (6.2%). Значно менша кількість німців проживає в межах Харківської, Херсонської, Миколаївської, Житомирської областей, в м. Києві. Понад 50% німців України проживають в Причорномор’ї та Приазов’ї.
Молдавани[ред. • ред. код]
В Україні проживає 258.6 тис. молдаван. Чимало їх осіло тут у XVI-XVII ст., коли молдавські кріпаки, рятуючись від турецького гноблення, цілими сім’ями переселялись в Україну. За післявоєнний період їх чисельність в Україні постійно зростає. За даними перепису населення 2001 року, понад 70% їх проживало на території Одеської та Чернівецької областей, значно менше - в Донецькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській областях та в АР Крим. Понад 6% молдаван проживало в Херсонській, Харківській, Запорізькій та Вінницькій областях та в м. Києві. Особливістю сучасного розселення молдаван в Україні є те, що в переважній більшості представники названої національної меншини проживають у сільській місцевості, найбільше в Одеській та Чернівецькій, значна кількість - у селах Кіровоградської, Харківської, Миколаївської, Полтавської, Херсонської, Черкаської областей. Тільки в таких індустріальних областях, як Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька та АР Крим, більшість молдаван проживає в міських поселеннях.
Болгари[ред. • ред. код]
Докладніше: Болгари в Україні
Болгари (204.6 тис. осіб) проживають в Україні в переважній більшості (87.1%) компактно на території Одеської і Запорізької областей. В незначній кількості вони є і в Донецькій, Миколаївській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській областях. Болгарські колонії з’явились на півдні України в другій половині XVIII ст. під час боснійсько-турецької війни. Болгари в Україні - переважно сільські жителі. Як і інші національні меншини, вони користуються всіма правами, гарантованими їм Конституцією України. Болгарською мовою видаються газети, ведеться радіомовлення, підготовка вчителів тощо.
Угорці[ред. • ред. код]
Докладніше: Угорці в Україні
Угорці (понад 156.6 тис. осіб) проживають переважно на території двох областей України — Закарпатської (96.7%) і Дніпропетровської (0.5%), в основному в сільській місцевості. Племена угрів з'явились на території України під час переселення їх у Придунайську низину в ІХ столітті. Теперішні райони Закарпатської області угорські королі і феодали захопили пізніше, витіснивши слов'янське населення ближче до гір. Особливо велика хвиля угорської колонізації Закарпаття відбулася після спустошливих татаро-монгольських набігів у ХІІІ ст., а пізніше — в результаті захоплення Угорщини Оттоманською Імперією.
В місцях компактного проживання угорців діють дитячі заклади, школи з угорською мовою викладання, видаються газети, ведуться теле- і радіопередачі угорською мовою, розвивається художня самодіяльність.
