Козацько-старшинські літописи – «Літопис Самовидця» та літопис Грабянки – свідчать про подальше накопичення етнографічних знань. Так у літописі Грабянки виклад починається зі з'ясування етимології слова "козак", яке виводиться відскіфського племені хозарів. Автор описує побут козаків, харчування, їхні звичаї, мораль, розповідає про рід Богдана Хмельницького. Дуже повчальним з погляду політичного для сьогодення є найвизначнішийі найбільший український літопис XVIII ст. - літопис Самійла Величка- полтавчанина, вихованця Києво-Могилянської академії, канцеляриста Запорізького війська. У творі використано дуже багато алегорій, фольклору. Автор, побачивши спустошення на Правобережжі України, ставить філософське питання про причини такого спустошення і бачить їх у незгоді між собою начальників і вождів. Критикує він тогочасну українську старшинську еліту. А значить, ментальність українців уже стає Предметом уваги дослідників. У XVIII ст. із втратою незалежності України, руйнуванням Запорізької січі, ліквідацією гетьманства інтерес до етнографічного вивчення України розвивається за двома виразними напрямами: перший - патріотичний, як прихований протест проти ліквідації автономії і звідси етнографічне виокремлення українців, намагання показати історію і самобутність народу, багатство його культури, народної поезії. І другий - шовіністичний, що йшов від російських кіл і намагався обґрунтуватинеобхідність руйнування козаччини на, показати спадкоємність Москви щодо культури Київської У країни-Русі, довести малоросів, меншовартість української культури.