Українцям як землеробському народу здавна притаманне особливе ставлення до хліба. Навколо цього ключового символу культури склалася своя система обрядів та вірувань. Цій темі присвячена одна з найзначніших праць відомого вченого М. Ф. Сумцова «Хлеб в обрядах и песнях», захищена в 1885 р. як докторська дисертація. Автор зібрав розпорошений у різних джерелах матеріал, що часто мав опосередковане відношення до предмета дослідження, і на його основі прослідкував символічну роль хліба в родино-побутових та календарних обрядах, народній поезії, громадських стосунках. Офіційний опонент ученого О. О. Потебня відніс цю працю до числа не просто значущих досліджень, а тих, що приносять користь наступним дослідникам. На думку видатного сучасного фольклориста А. К. Байбуріна, вона й нині зберігає свою цінність для фахівців і широкого кола любителів слов’янської старовин
Сумцов Микола Федорович (18 квітня 1854 - 12 вересня 1922) - видатний український фольклорист, етнограф і літературознавець та громадський діяч. Народився в Петербурзі у дворянській родині; дійсний член НТШ (з 1908 р.), ВУАН (з 1919 р.), член-кор. Петербурзької АН (з 1905 р.), чл. Чеської АН та ряду слов. наук. товариств. По закінченні Харківського університету (1875) деякий час студіював у Німеччині, з 1878 р. - приват-доц., з 1888 р. - проф. Харківського університету; з 1880 р. - незмінний секретар, з 1887 р. - гол. Іст- Філол. Товариства при Харківському Університеті, 1905 року завідував Етногр. Музеєм при ньому. Гол. галуззю досліджень Сумцова була етнографія, особливо фолкльор. Почавши свою наук. працю як прихильник мітологічної школи, він поступово перейшов до порівняльного напряму, беручи до уваги філол. засоби праці, з якими найкраще був ознайомлений. Праці з цієї ділянки відзначаються багатим фактичним матеріалом, зокрема: «О свадебных обрядах, преимущественно русских» (1881), «К истории южнорусских свадебных обычаев» (1883), «Хлеб в обрядах и песнях» (1885), «К вопросу о влиянии греческого и римского свадебного ритуала на малорусскую свадьбу» (1886), «Научное изучение колядок и щедривок» (1886), «Коломыйки» (1886), більша праця «Культурные переживання» (1889-1890), «Писанки» (1891), «Дума об Алексее Поповиче» (1894), «Разыскания в области анекдотической литературы» (1898), «Очерки народного быта» (1902). Кілька праць С. присвячені кобзарству і кобзарям: «Изучение кобзарства» (1905), «Бандурист Кучеренко» (1907) й ін. Історії укр. фолкльористики належить праця «Современная малорусская этнография» (т. І, 1893, II, 1897), «Діячі укр. фолкльору» (1910). С. присвятив чимало уваги вивченню Слобожанщини: «Слобідсько-укр. іст. пісні» (1914), «Слобожане. Іст.-етногр. розвідка» (1918), «Слобожанщина і Шевченко» (1918). Працював над створенням систематизованої історії укр. літератури 17 ст. й опублікував ряд монографій про І.Вишенського, Л.Барановича, І.Ґалятовського, І.Ґізеля - всі у 1884-1885 pp. Йому належать праці з історії укр. літератури 18-20 ст.: низка праць про Т.Шевченка, Г.Сковороду, І.Котляревського, П.Куліша, М.Старицького, І.Манжуру, І.Франка, Б.Грінченка, О.Олеся, О.Потебню. Ряд праць С. присвячений історії рос. (зокрема про О.Пушкіна) і зах.-евр. літератури, кілька — історії образотворчого мистецтва (особливо про Леонарда да Вінчі). Всього написав бл. 800 наук. праць. Відомий і як популяризатор, зокрема історії української культури: «Хрестоматія з укр. літератури» (1922). Він брав діяльну участь у гром. житті, виступаючи на оборону укр. нац. культури. По революції 1905 С. перший серед харківської професури почав читати 1906 лекції українською мовою, аж поки влада не заборонила вживати української мови на лекціях. С. багато зробив для організації народився бібліотек і музеїв; він був одним з засновників Харківської гром. бібліотеки (тепер Держ. Наук. Бібліотека ім. В.Короленка).
