Александр Македонський (356—323 до н. є.) є однією з найпопулярніших постатей давнини. Масштаби його завоювань, що сягали від Егейського моря до басейну Інду і від Лівійської пустині до Каспійського моря, і той короткий час, протягом якого їх було здійснено (близько 10 років), справили незабутнє враження на сучасників і зробили його героєм легенд і сказань. Покінчивши зі своїми ворогами в Греції, Александр почав готуватися до задуманого його батьком перського походу. Сили, з якими Александр у 334 р. до н. є. рушив в Азію, були загалом незначні (ЗО тис. піхоти, 5 тис. вершників і 160 кораблів). Але Персія за останніх Ахеменідів цілком виправдала порівняння її з колосом на глиняних ногах. Пригнічувані податками, військовою службою, сваволею правителів, підкорені Персією народи піднімали повстання, намагаючись визволитися від перського панування. Особливо сильним визвольний рух був у Єгипті. У 334 р. до н. є., зібравши в місті Амфіполі на Фракійському узбережжі всі сили, Александр рушив до Геллеспонту. В македонській армії Александра були і грецькі війська (близько 7 тис. воїнів). Переправившись через Геллеспонт, армія Александра розбила передові сили персів коло річки Гранік, що впадає в Пропонтиду. Після цієї перемоги Александр легко оволодів малоазійськими полісами: велика частина малоазійських міст здавалася Александрові добровільно і зустрічала його як визволителя. Тільки Мілет і Галікарнас чинили опір, і їх було взято після запеклих боїв. Завойовані міста Александр закріплював за собою різноманітними засобами: в одних випадках залученням на свій бік демократичних верств, в інших — підтримкою жрецтва. У деяких випадках він встановлював родинні стосунки з колишніми правителями. Так, у Карії він домігся, щоб його усиновила цариця Ада. У 333 р. до н. є., армія Александра рушила на завоювання східного узбережжя Середземного моря — Сирїі. Коли Александр зі своїм військом вступив у міжгір'я хребта Тавру, в так звані Ворота Сирії, в тил йому вийшла вся величезна перська армія на чолі з самим царем Дарієм III. Поблизу містечкаісса Александрові вдалося могутнім натиском своєї фаланги і важкої кінноти викликати паніку в скупчених військах персів і здобути блискучу перемогу. Дарій втік, кинувши свій табір з усім майном, щит і колісницю. Сім'ю Дарія, яка супроводжувала його, було взято в полон. Ця перемога Александра спонукала перського царя почати з ним переговори про мир. Александр відповів гордовитим посланням, у якому вимагав від Дарія беззаперечної здачі та іменував себе "володарем усієї Азії". Дальші успіхи армії Александра — захоплення Бібла, Сідона і потім, після шестимісячної облоги, сильно укріпленого Тіра — зробили його володарем Фінікїі. Забезпечивши собі панування над усім східним берегом Середземного моря, Александр рушив у Єгипет. Тут його дружньо зустріло місцеве населення як визволителя від перського ярма. Александра коронували як фараона і владаря Верхнього і Нижнього Єгипту, і він намагався насамперед заручитися прихильністю жрецтва. Він став виявляти особливу відданість єгипетським богам, навіть здійснив важку подорож по розпечених пісках безводної Лівійської пустелі до оракула Аммо-на, щоб закріпити свою владу в Єгипті санкцією самого бога. Жерці оракула слухняно визнали його сином Ам-мона (тобто царем Єгипту) і передрекли бути владикою Всесвіту. Також для політики Александра на Сході характерне було прагнення еллінізувати захоплені області і так зміцнити свої завоювання. У Мемфісі він влаштував гімнастичні й музичні змагання, в яких брали участь викликані для цього греки. Дуже важливою подією було заснування в західній частині дельти Нілу міста Александра (330 до н. є.). Так протягом цих трьох років Александр здійснював прагнення греко-македонської знаті оволодіти східним узбережжям Середземномор'я. Спираючись на багатства Єгипту і свободу морських комунікацій з Елладою і Македонією, Александр у 331 р. до н. є. рушив через Сирію в Месопотамію. Там біля ассирійського селища Гавгамели на річці Тигр відбулася найбільша битва з усіх за час походу Александра. Перси мобілізували таке величезне військо, що сили греко-македонян порівняно з ними здавалися мізерними. Але брак згуртованості перського війська, а також розгубленість і боягузтво самого Дарія, який залишив своїх воїнів напризволяще в самий розпал битви, дали змогу армії Александра здобути перемогу. Під Гавгамелами перси втратили основну частину війська, і могутність Персії було остаточно зламано. Далі Александр без будь-якого опору зайняв Вавилон. Тут його зустріли як визволителя від перського ярма. Наступне зайняття Су з, Персеполя, Екбатан — столиць перських царів, зробило його володарем величезних багатств із царських скарбниць (150 тис. талантів). У Персеполі, найдавнішій столиці Персії, як твердять деякі джерела, він наказав спалити царський палац. Загибель Дарія (він утік у напрямку до Каспійського моря і в Парфії його вбив бактрійський сатрап Бесс), що означала падіння династії Ахеменідів, стала для Александра приводом самому зайняти місце перського царя. Відповідно змінилася і його політика щодо персів. Він почав наближати до себе перську знать, убрався у східний одяг, запровадив східний церемоніал і почав вимагати, щоб до нього зверталися не інакше як із земними поклонами. У 329 р. до н. є. рушив У Бактрїю і в Согдіанію під приводом помститися Бессу за вбивство Дарія.Тут місцеве населення спричинило значний опір,проте Македонському вдалося придушити повстання,одружившись на Роксані,на дочці одного з бактрійських володарів.В багатьох стратегічно важливих пунктах було засновано міста-фортеці, які швидко зростали; всі вони дістали назви Александрій. Із Согдіани і Бактрії Александр рушив в Індію. На своєму шляху Александр продовжував засновувати поселення, які мали правити за опорні пункти. Завоювання Індії полегшувала безперестанна ворожнеча між індійськими династіями, якою Александр уміло скористався. Перейшовши річки Інд і Гідасп (притока Інду), він розбив могутнього царя Західної Індії Пора (у битві з ним македонські воїни вперше зіткнулися з бойовими індійськими слонами). Тут було засновано дві останні колонії — Нікею і Буцефалію (останню названо за ім'ям улюбленого коня Александра, що загинув у цих місцях). Потім він просунувся до Гіфасісу (східної притоки Інду). Александр думав рушити далі на завоювання долини Гангу, але його армія знемагала від тривалого виснажливого шляху. До того ж давно вже зростало невдоволення Александром у верхівці армії, яка не мирилися зі східною політикою та з його планами "кордонами царства зробити межі всієї землі". Повернення почалося в 326 р. до н. є. і відбувалося в дуже важких умовах. Дійшовши до дельти Інду, Александр спорядив одну частину армії на чолі з Неархом ще маловідомим морським шляхом вздовж берега океану в Перську затоку, а з другою сам рушив суходолом через пекучі пустелі Гедрозії. Похід закінчився в 325 р. до н. є. у Вавилоні.Значення: Відразу ж після повернення перед Олександром встала складна задача з організації управління величезною державою, яка виникла в результаті завоювань. Заходи, проведені Олександром за той недовгий термін, який йому ще залишився(трохи більше року), вся його політика несуть на собі риси певної подвійності. Олександр діяв як владика величезної багатонаціональної держави, центром якої він зробив Вавилон. Він прагнув якось зміцнити єдність держави, згладити суперечності між завойовниками і переможеними. Звідси - так звана політика «злиття народів», яка знайшла найбільш яскравий вираз у весіллі в Сузах, коли в один день пишно відсвяткували одруження 10 тис. воїнів - греків і македонян - з місцевими дівчатами наслідком завоювання Сходу було не тільки знищення Перської держави, а й встановлення нового панування, що ґрунтувалося на жорстокому поневоленні місцевого населення греко-македонянами. Прогресивні зміни в результаті падіння Персії не означали поліпшення становища народних мас. Колишній гніт Перської держави замінився витонченою, значно тяжчою експлуатацією завойовників. Проте неміцність і недовговічність держави Александра Македонського не перешкоджали тому, що на її величезній території виникли нові суспільно-політичні відносини, які були дальшим ступенем у розвитку античного рабовласницького суспільства. На руїнах держави Александра виник елліністичний світ.Оцінка діяльності Олександра не може бути однозначною. Це був великий державний діяч і великий полководець. У результаті його походів була знищена держава Ахеменідів, але греко-македонська армія несла спустошення, рабство і смерть; під час походів руйнувалися міста і села, гинули люди, стиралися з лиця землі цілі племена.
