Пелопоннеська війна (431 до н. е. — 404 до н. е.) — найбільша в історії Стародавньої Греції війна між союзами грецьких полісів: Делоським на чолі з Афінами і Пелопоннеським на чолі зі Спартою. Пелопоннеська війна охопила всю власне Грецію та Велику Грецію — та грецькі міста Південної Італії та Сицилії. У сутичках з персами греки переконливо показали переваги вільної громадянської общини перед перською деспотією. Разом з тим греко-перські війни сприяли зростанню майнової і соціальної диференціації в громадянських колективах і започаткували антагонізм між Спартою і Афінами.В Стародавній Греції, її полісах постійно діяли дві протилежні сили. З одного боку, кожна громадянська община намагалася жити незалежно одна від одної (тенденція до автономії та автаркії), а з іншого - потреба економічного розвитку, торговельні зв'язки, необхідність спільного захисту своїх інтересів спонукали грецькі міста до об'єднання. Ініціаторами об'єднавчого руху виступали найпотужніші грецькі поліси. У 505-504 р. до н.е. Спарта організувала Пелопоннеську лігу, в яку входили дорійські племена консервативних полісів Південної Греції, а в 478 р. до н.е. за ініціативою Афін було створено Афінський морський союз, який включав розвинуті в торгово-економічному відношенні іонійські поліси. Конфлікт між керівниками союзів і привів до початку Пелопоннеської війни (431-404 рр. до н.е.), ініціативною стороною якої виступили Афіни.Швидкий економічний розвиток змушував шукати нові джерела сировини (хліб, ліс) та ринки збуту. Ця агресивна політика досягла кульмінації в середині V ст. до н.е. - в період найвищого розквіту Афін. В той же час Спарта у всій Греції стає оплотом тих, хто був ображений афінянами. Спроби Афін закріпитися на Істмі і в Середній Греції уже в 50-ті роки привели до збройного конфлікту зі Спартою - Першої, або Малої Пелопоннеської війни (457-446 рр. до н.е.). Війна не принесла успіху ні одній із сторін і закінчилася 30-літнім миром.Хоча війна була викликана політичним суперництвом Афін і Спарти за гегемонію в Греції, в її розв'язуванні значну роль відігравали і економічні причини. Таким чином, серед причин, які привели до початку Пелопоннеської війни, можна виділити такі:1) Спарта була стурбована посиленням афінської могутності і поширенням впливу демократичних Афін;2) Афіни утримували в своїх руках контроль над важливими торговими шляхами, які вели в Єгипет, Фракію, Північне Причорномор'я, а афінський флот панував в Егейському морі;3) економічні інтереси Афін почали проникати в Сицилію і Південну Італію, де панував Коринф (розвинене демократичне місто з військовим і торговим флотом, член Пелопоннеського союзу). Афіни посилали туди свої ескадри, підтримували дрібні грецькі міста у боротьбі з союзником Коринфа Сиракузами. Це не могло не тривожити Коринф;4) суперники через своїх прихильників вели підривну діяльність в союзницьких містах; спартанці серед членів Делоської симахії, афіняни в державах Пелопоннеського союзу.Причини Пелопоннеської війни правильно визначив ФукідІд, який писав: "Справжній привід, хоча на словах і потайніший, на мою думку, полягає в тому, шо афіняни своїм зміцненням стали вселяти небезпеку лакедемонянам і тим самим змусили їх розпочати війну" (Історія, І, 89).Безпосередніми приводами до початку війни були такі:1) суперечка Афін з Коринфом за панування на шляхах, які вели до Італії. В середині 30-х рр. V ст. до н.е, на східному березі Адріатичного моря в м.Епідамн, яке заснували вихідці з о.Керкіра, розпочалася боротьба демократів і олігархів, яка закінчилася перемогою перших. Але олігархи не змирилися з поразкою, і тому демократи звернулися за допомогою до своєї метрополії, а після відмови керкірян - до Коринфа, який відправив в Епідамн свій гарнізон. У відповідь на це керкіряни підтримали аристократів і звернулися до Афін з проханням прийняти їх у союз і надати допомогу. В 433 р. до н.е. афінська ескадра врятувала керкірян від розгрому у морській битві з коринфянами. Це призвело до зіткнення Інтересів Афін і Коринфа;2) заснована коринфянами Потідея (на півострові Халкідіка) входила до складу Афінського морського союзу. Але збільшення суми союзницьких внесків, жорстокий контроль афінян змусили потідейців шукати зближення з Пелопоннеським союзом. 433 р. до н.е. Потідея звернулася за допомогою до Пелопоннеського союзу, і в місто прибув двотисячний загін добровольців, більшість з яких були коринфяни. У відповідь на це афіняни навесні 432 р. до н,е. послали сюди своє військо. Саме тут відомий афінський філософ Сократ урятував життя майбутньому стратегу Алківіаду;3) 433 р. до н.е. Афіни розпочали нападки на Мегару, яка примкнула до Пелопоннеського союзу, але економічно орієнтувалася на Афіни. Афіняни заборонили Мегарі торгувати у портах союзників і організували їй економічну блокаду.Все це змусило Спарту вжити рішучі заходи. Восени 432 р. до н.е. спартанські народні збори прийняли рішення про те, що афіняни винні в порушенні "тридцятилітнього миру". Пізніше з'їзд Пелопоннеського союзу вирішив почати війну проти Афін. Однак у зв'язку з пізньою порою року і незавершеністю військових приготувань вона не почалася.Афінська демократія твердо вірила в свої сили і була переконана в перемозі. Афіняни вважали себе сильнішими і багатшими від пелопоннесців. Внутрішня ситуація в Афінах стала поступово змінюватися. Одноосібне правління Перікла викликало протест і аристократів, і демократичних кіл на чолі з Клеоном. Бачачи такий перебіг подій, Перікл став форсувати війну, щоб у хвилини небезпеки знову змусити народ згуртуватися навколо себе. Він розраховував на швидку перемогу, оскільки сили Афін були значнішими. Делоський союз вважався найбільшим політичним об'єднанням в Греції, афіняни отримували щорічно біля 600 талантів фороса (15 т срібла). Союз міг виставити більше 30 000 чол. сухопутної армії, а також флот у кількості 300 трієр. Пелопоннеський союз міг розгорнути польову армію до 60 000 чол., але флот у них складав 100 трієр, у спартанців не вистачало грошових коштів.
