Допомога Афін і ЕретріЇ малоазіатським грекам стала приводом для початку військових дій проти Балканської Греції. 492 р. до н.е- перський полководець Мардоній, зять Дарія, з численним військом, яке підтримувалося флотом, вирушив на Балканську Грецію. Завданням походу Мардонія було відновлення влади над Фракією і Македонією. Своєї мети Мардоній досяг - обидві держави визнали владу персів, але біля мису Афон на Халкідському півострові флот Мардонія потрапив у шторм, у результаті якого він втратив біля 300 кораблів та 20 тисяч чоловік екіпажу. Після цього Мардоній, поранений в одній із битв, припинив наступ, обмежившися лише окупацією Фракії. Це було сигналом для балканських греків, оскільки в Персії йшла підготовка до нового, організованішого походу на захід. А військовій експедиції передувало дипломатичне посольство. Дарій у 491 р. до н.е. відправив своїх послів у всі грецькі міста з вимогою "землі і води", тобто повної здачі і покірності. Ряд міст – Егіна, Фіви, Аргос - визнали владу перського царя, але в Афінах посли були кинуті в яму, а у Спарті в колодязь, щоб взяти води скільки завгодно. У відповідь на розправу з послами 490 р. до н.е. Дарій організовує новий похід на Грецію. Головнокомандування у цьому поході Дарій доручив досвідченому полководцю Датісу, а на чолі флоту став син сатрапа Малої Азії, племінник перського царя Артаферн, який відзначився у війні з Мілетом. Боячись повторення афонської катастрофи, флотилія пішла прямим шляхом через Кікладські острови на Афіни. Чисельність армії сягала 24 тисячі чоловік, які були розмішені у 400 кораблях, частина з яких була призначена спеціально для кінноти. Мета походу декларувалась як покарання Афін і ЕретріЇ за допомогу малоазіатським грекам. Перси демонстративно підкреслювали, шо з іншими греками вони воювати не збираються. На своєму шляху вони спустошили о. Наксос, висадилися на о. Делос, де принесли жертву Аполлону, підкреслюючи шанування грецьких святилищ. Афіни не встигли допомогти Еретрії на о. Евбея, яка здалася після 5-6-денної облоги, внаслідок відкриття зрадниками міських воріт. Після цього перси підійшли до Марафонської рівнини, яка знаходилася за 40 км від Афін, і почали висадку своїх військ. Постає питання, чому перси відразу ж не пішли на Афіни: а) Марафон був зручний для дій перської кінноти;б) в обозі Датіса знаходився престарілий афінський тиран Гіппій, який запропонував саме таку тактику;в) прихильники Персії в Афінах не були настільки численними, щоб відразу надати допомогу персам.До Марафону прибуло афінське ополчення разом з платейцями у кількості 10-11 тисяч чоловік на чолі з архонтом-полемархом (виборний правитель, керівник афінського ополчення та відав зносинами з іншими державами) Каллімахом. Але головну роль у битві відіграв стратег Мільтіад (550-488 рр. до н.е.), який добре знав тактику персів, оскільки раніше воював на їхній стороні. Свою молодість Мільтіад провів у м. Херсонесі, бо його предки втекли з Афін від тиранії Пісистрата. Афіняни звернулися за допомогою до спартанців: "Перси уже захопили на о. Евбея м. Еретрію. Тепер вони переправилися через протоку і висадилися в нашій країні під Марафоном. Афіняни просять вас про допомогу. Не допустіть, щоб і наше місто, найстарше в Елладі, стало здобиччю варварів". Спартанці відповіли: "Зараз у нас велике свято на честь Аполлона, під час якого не можна виступати в похід. У допомозі ми вам не відмовляємо, але військо відправимо лише після появи повного місяця". Щоправда, за іншою версією, у Спарті в цей час відбувався виступ ілотів.Серед командування афінської армії не було згоди щодо плану дій. Не менше 8 днів армії займали вичікувальну позицію: греки не розпочинали бій при наявності перської кінноти і чекали спартанців, а перси чекали сигналу з Афін, але у них з'явилися труднощі з питною водою. Тоді перси стали перекидати свою кінноту на кораблі, щоб підійти ближче до Афін. Про це повідомили грецькі розвідники, сигналізуючи щитом. Мільтіад звернувся до воїнів із закликом "або ми накладемо на Афіни гніт рабства, або зміцнимо свободу'', посилив фланги афінської армії до 8 рядів у глибину, залишивши в центрі лише 2 ряди, дав наказ бігом атакувати варварів, що застало персів зненацька. Перси прорвали центр, але грецькі фланги вдарили з тилу по перських військах і ті стали тікати до кораблів, де гопліти у рукопашному бою повністю розбили їх. Афіняни показали себе справжніми героями. Так, брат драматурга Есхіа Кінегір схопився за борт ворожого корабля правою рукою, а коли руку відрубали, встиг схопитися другою, скочив на судно і вбив ворога. Афіняни захопили 7 кораблів. а за даними Геродота, у битві загинуло 192 гопліти (їх імена були перераховані на пам'ятній стелі, встановленій на братській могилі) та 6400 персів (афіняни за кожного вбитого перса дали обітницю принести в жертву козу, а оскільки відразу не в змозі були виконати клятву, впродовж 12 років жертвували по 500 кіз).З "Опису Еллади'' Павсанія (II ст. н.е.) бачимо, шо в Марафонській битві разом з вільними брали участь і раби. За його словами, тоді вперше раби билися разом з еллінами [І, 32]. Після перемоги афінський воїн Філіппід приніс в Афіни радісну звістку про перемогу. "Радуйтеся афіняни - ми перемогли!". - сказав він і впав мертвим. Чому помер найкращий афінський бігун? Перед битвою він збігав через гірський перевал із Афін у Спарту, щоб просити союзників про допомогу. Подолавши за два дні більше 200 км, гонець повернувся і, не відпочивши, взяв участь у битві з персами. Можливо, був навіть пораненим, а потім побіг в Афіни.Одразу ж після битви афіняни повернулися до рідного міста і зустріли перський флот, який затримався ще в Еретрії, для того щоб взяти полонених. Побачивши готовність захисників міста дати відсіч перси не посміли атакувати Афіни і повернули назад. 2000-ий спартанський загін через три дні уже був в Аттиці, але до початку бою не встиг, хоча вирішив пройти до Марафону.Павсаній в "Описі Еллади" розповів про картину, присвячену марафонській битві, яку намалював на афінській агорі (міській площі) Полігнот. А в загальногрецькі святилища - Олімпію і Дельфи були відправлені багаті подарунки із захопленої здобичі. Перемога мала величезне моральне значення, бо сталася тоді, коли багато грецьких міст готові були підкоритися персам і навіть в Афінах готувалася зрада. У свідомості наступних поколінь Марафонська битва залишилася як перемога еллінської свободи над східним деспотизмом, свідомого громадянина-патріота над вірнопідданим рабом перського самодержця.Хоча тиранії і не були відновлені, контроль над малоазійськими містами став суворішим. Обезлюднення міст і розорення їх жителів при збереженні попередньої суми податків призвело до погіршення становища місцевого населення. Поразка Мілета надзвичайно вразила афінян, які вважали його братнім містом. На сцені афінського театру йшла трагедія Фрініха "Взяття Мілета", і глядачі при вигляді нещасть ридали. Автор трагедії за нагадування про близькі нещастя був оштрафований на 1000 драхм. Придушення малоазіатського повстання не змінило планів Персії, яка намагалася:1. Затвердити свою владу в районі Егейського моря.2. Підкорити собі другу частину грецького світу - Балкани, бо її панування над греками в Малій Азії не було надійним.3. Контролювати всі торговельні шляхи у Східному Середземномор'ї.4. Відновити володіння Фракією, яка відпала під час повстання малоазіатських греків.Усі військові дії греко-перського конфлікту поділялися на 5 військових кампаній:1. 500-494 рр. до н.е. - повстання грецьких міст Малої Азії.2. 492-490 рр. до н.е. - перші походи персів на Балканську Грецію.3.480-479 рр. до н.е. - похід Ксеркса (кульмінаційний пункт війни).4. 478-459 рр. до н.е. - зміна характеру війни, перехід стратегічної ініціативи до греків; звільнення грецьких міст Малої Азії та Егейського моря.5. 459-449 рр. до н.е. - військові експедиції Афін та Їх союзників в Єгипет І закінчення війни.На півночі та північному заході Балкан (Македонія і Епір) жили племена, які знаходилися на стадії родового ладу, хоча знали техніку обробки металу. Щоправда, із суто технічного погляду їхня зброя поступалася мікенській. Наприкінці XIII ст. до н.е. варварський світ через невідомі нам причини прийшов у рух. Безліч племен попрямували на південь, у багаті і процвітаючі райони Середньої Греції і Пелопоннесу. Мікенська цивілізація зазнала страшного удару, від якого вже не могла оправитися. Швидкий розпад мікенських держав пояснювався не стільки силою натиску північних варварів, скільки слабкістю їхньої внутрішньої структуриОсновна маса варварських племен, які брали участь у нападі, очевидно, не утрималася на захопленій ними території (спустошена країна не могла прогодувати таку кількість людей) і повернулася на північ. Лише дорійці залишилися в Пелопоннесі (Арголіда, Ахайя, Еліда, Лаконіка, Мессенія).
