25.Причини греко-перських воєн. Їх періодизація. Ілля Пригожин( «точка біфуркації») - вирішувався європейський шлях розвитку.

 Формування грецьких полісів, що супроводжувалося бурхливими соціально-політичними потрясіннями, завершилося до кінця VI ст. до н. е.. Внутрішнє становище в Балканської Греції стабілізувалося, в численних полісах пожвавилася господарська життя, зміцнилося політичне становище середніх прошарків громадянства, створилися умови для розвитку культури. Однак наприкінці VI ст. дон. е.. грецьким полісам стала загрожувати сусідня могутня держава Ахеменідів. Величезна персидська монархія оправилася від серйозних потрясінь і міжусобних воєн, які спалахнули після смерті Камбіза. Серією економічних і військово-адміністративних реформ Дарію I вдалося зміцнити внутрішнє і зовнішнє становище Перської імперії, яка перетворилася в кінці VI ст. до н. е.. у світову державу. Захопивши грецькі міста Малої Азії і острови східній частині Егейського моря, перська правляча верхівка стала розробляти плани підкорення полісів Балканської Греції.Грецькі поліси були розвиненими торгово-ремісничими містами, досить населеними, з високою культурою і тому могли принести перської скарбниці і правлячій верхівці різноманітні вигоди. До того ж захоплення Балканської Греції був важливий зі стратегічної точки зору, оскільки віддавав в руки великого царя всі Східне Середземномор'я. Балканським полісами перси несли загрозу самому їхньому існуванню, їх намітилося шляху розвитку як полісних організмів з інтенсивною економікою, активної політичної життям громадян, з самобутнім стилем життя і культури. Отже, агресія перської держави, що підігрівається позірної слабкістю жертви, з одного боку, і природна потреба в захисті самих основ свого існування з боку греків - ось найбільш глибокі причини греко-перських воєн, що потрясли Східне Середземномор'я в першій половині V ст. до н. е.. і що зробили величезний вплив на розвиток грецького товариства і його культури. Ось чому назріла війна грецьких полісів з персидською державою розглядалася не як звичайне військове зіткнення, а як боротьба двох світів. У ході греко-перських воєн вирішувалася доля грецьких полісів. Це зумовило гостроту військових зіткнень, призвело до мобілізації всіх військово-економічних ресурсів, на полях битв піддалися жорстокої перевірки всі соціальні і політичні установи воюючих сторін. Війна греків з Персією датується 500-449 рр.. до н. е.., тобто це одне з найтриваліших військових зіткнень в світовій історії. Зазвичай в науковій літературі прийнято називати боротьбу греків з персидською державою греко-персідскімівойнамі тому, що військові дії велися не безперервно, а розпадалися наряд військових кампаній, більш-менш тривалих. Таких військових кампаній можна виділити п'ять: 1. 500-494 рр.. до н. е .- повстання Мілета і грецьких міст Малої Азії проти перського ярма. 2. 492-490 рр.. до н. е.-перше вторгнення перських військ на територію Балканської Греції. 3. 480-479 рр.. до н. е .- похід Ксеркса на Грецію - кульмінаційний пункт греко-перських воєн. 4. 478-459 рр.. до н. е .- зміна характеру військових дій, перехід стратегічної ініціативи до греків, звільнення від персів грецьких міст островів Егейського моря і Малої Азії. Посилення афінського військової могутності. 5. 459-449 рр.. до н. е .- військова експедиція Афін та їх союзників в Єгипет і завершення греко-перських воєн. Повстання Мілета і грецьких міст Малої Азії. Грецькі міста Малої Азії були захоплені перським царем Кіром ще в 40-30-х роках VI ст. до н. е.., і на перших порах перси дотримувалися щодо м'якої політики по відношенню до греків, не обтяжували їх податками, мало втручалися у внутрішнє життя, заохочували їх торгівлю з містами Малої Азії та іншими областями обширного перської держави. Однак при Дарій відбулося посилення перської політики щодо грецьких міст. Прагнення до централізації управління призвело до постійного втручання у внутрішні справи греків, у багатьох містах влада була передана перським ставленикам - тиранам, підлеглим сатрапу Малої Азії. Міста були обкладені податками й повинностями. Дарій I надавав явну перевагу фінікійським торговцям, що завдавало серйозної шкоди інтересам греків. У грецьких містах Малої Азії накопичувалося невдоволення перським пануванням, яке ще більше підігрівалося планами перської верхівки із завоювання балканських полісів. Першим проти персів повстав Мілет-найбільший грецьке місто Малої Азії. У 500 р. до н. е.. перська ставленик Арістагор, спираючись на посилилися антіперсідскіе настрої, визнав можливим очолити патріотичні сили. Він склав із себе владу тирана, відновив дію полісних інститутів і закликав жителів Мілета до збройного повстання проти персів. Прикладу Мілета пішли інші іонійські міста, які вигнали царських ставлеників - тиранів - і перські гарнізони там, де вони були. Повсталі міста уклали союз для ведення спільної боротьби з персами. Були послані вісники в усі малоазійські міста з пропозицією долучитися до повстання. Цей заклик був підтриманий всіма містами Малої Азії від Візантія і Халкидоні до Памфілії і Кіпру. Арістагор, на перших порах опинився на чолі повстання, відправився за допомогою в Балканську Грецію. Однак тут його місія виявилася практично безрезультатною: Спарта допомоги відмовила, і тільки Афіни послали невелику ескадру в 20 бойових суден (п'ять суден надіслав місто Еретрія). Повсталі міста створили єдине командування. Ополчення повсталих міст влітку 498 р. до н. е.. напало на Сарди, резиденцію малоазійського сатрапа, зруйнував місто, хоча не змогло взяти Акрополь, де сховався сатрап Артафрен з гарнізоном. У наступному році союзний грецький флот завдав поразки фінікійської ескадрі близько Кіпру. Повстання розросталося й стало представляти вже серйозну загрозу для перського панування у всій Малій Азії. Дарій розумів небезпеку становища, що склалося і вжив рішучих заходів. У Малу Азію були перекинуті додаткові військові контингенти, які разом з наявними в Малій Азії гарнізонами були об'єднані в дві великі армії, які почали боротьбу з повсталими містами на крайніх флангах повстання. Спочатку були приведені до покірності грецькі міста Кіпру та південній частині Малої Азії, потім повсталі поліси в чорноморських протоках (Візантії, Халкидоні, Абідос, Лампсак та ін.) Кільце навколо центру грецького повстання Іонії і Мілета поступово стискалося. Союз повсталих, сам по собі досить пухкий в організаційному відношенні, почав розпадатися. Перси не шкодували золота і щедрих обіцянок для тих, хто покине лави повсталих, і їх «агітація» мала відомий успіх. Персам вдалося завдати відчутної поразки грекам біля міста Ефеса. До 495 р. до н. е.. перси зібрали величезний флот з фінікійських судів (їх було близько 600) і завдали союзному флоту, стягнуто для захисту Мілета, жорстокої поразки при острові Лада. Центр повстання, Мілет, був обложений персами, після майже річної облоги взято в 494 р. до н. е.. і жорстоко зруйнований, жителі перебиті або продані в рабство. Незабаром були приведені до покори і всі інші повсталі грецькі міста. Повстання з самого початку був приречений на невдачу, так як військово-економічний потенціал двох десятків міст і світової держави був непорівнянний, а допомоги від балканських полісів не було. Однак придушення повстання зажадало від Дарія великого напруження сил і часу. Протягом майже шести років греки вели нерівну боротьбу з персами, завдаючи їм відчутних ударів.