Спарта є другою державою, на якій переважно зосереджується історія класичної Греції, представлена в традиціях, легендах і міфах, творах істориків та археологічних розкопках. Це була своєрідна країна — у розумінні як соціального ладу і побуту так так і державно-політичного устрою та права. Значною мірою ці особливості пояснюються природ-ними умовами. Спарта лежала у південній частині Балканського піво-строва — в Пелопонесі. Південь Пелопонесу, де була стародавня Спар-та, — це Лаконська долина, зрошувана рікою Евротом, близько 30 км завдовжки і 10 км завширшки. З півночі вона була покрита високими горами, а з півдня болотами, які тяглися до самого моря. Для Лаконської долини характерні родючі землі, гарні пасовища, схили гір, покриті лісами, дикоростучими фруктовими деревами та виноградниками. Однак незначна площа цієї долини і відсутність зручних гаваней схи-ляли місцеве населення, з одного боку, до замкнутості, а з іншого — до загарбницьких походів на своїх сусідів, особливо на західну територію Мессенію.Із найдавнішої історії Спарти, або Лакедемону, відомо, що її те-риторія була населена племенами ахеян. У Спарті, за переказами, пра-вив базилевс Менелай, чоловік прекрасної Єлени, через яку почалася Троянська війна. Близько XI ст. до н.е. усю Лаконіку завоювали дорійці, що просувалися з півночі. Переможені племена ахеян були частково перетворені на рабів — ілотів, а частково (у важкодоступних гірських районах) — поставлені в залежність від дорійців і об-кладені різними повинностями. Спарта стала економічним і адміні-стративно-політичним центром дорійців, їх столицею. Дорійці були настільки впевнені у міцності свого панування над Лаконікою, що навіть не збудували навколо міста укріплення. Це було єдине неукріплене місто в Греції З іншого боку, необхідність підтримувати своє панування над ма-сами поневоленого населення, кількість якого значно перевищувала число партанців-дорійців, вимагала існування міцної держави, цен-тралізованого апарату примусу. Держава у спартанців набувала харак-теру військового табору зі збереженням аграрних рис. Багато суспільно-політичних та державно-правових інститутів Спарти пов'язують з іменем легендарного мудреця і законодавця Лікурга, в образі якого злилися, згідно з легендою, риси людини і бога (VIII ст. до н.е.). Лікург, що був дядьком і вихователем спартанського царя, за повелінням дельфійського оракула склав збірник законів — ретру (бук-вально — "угоду"), оскільки в суспільстві на той час значно поглибила-ся майнова диференціація, загострилися соціальні відносини, росло незадоволення бідноти, почалися заворушення. Закони ці мали на меті згладити гострі суперечності, стабілізувати основи суспільного ладу й державного устрою країни. Лікург, окрім того, провів велику земельну реформу, яка покінчила з існуючим доти засиллям аристократії, накопиченням в її руках зе-мельних володінь. За переказами, Лікург поділив усю територію Спар-ти на дев'ять чи десять тисяч рівних ділянок (клерів) за кількістю спартанців-чоловіків, котрі становили ополчення. Кожен за жеребкуван-ням отримав ділянку, якою користувався, але не міг розпоряджатися (купувати, продавати, дарувати тощо). Вважаючи свою місію вико-наною, він покинув країну, взявши з громадян присягу не порушува-ти встановлених законів і порядків. Після смерті Лікурга йому у Спарті збудовано храм, а сам він оголошений героєм і богом. Згодом ім'я Лікурга для спартанців стало символом справедливого та ідеального) вождя, патріота. Установлений порядок у спартанській державі міг триматися лише на силі зброї. З часом у Спарті склалися порядки й традиції, спрямовані на підтримку воєнної могутності держави. Вважають, що ці закони запровадив Лікург, спартанський правитель, який жив у IX—VIII ст. до н. є. Про нього немає достовірних відомостей. Спартанці свято шанували пам'ять про Лікурга й ретельно виконували закони, які він заповідав. Уся орна земля належала державі, спартіати лише користувалися нею. Купувати і продавати землю заборонялося. Усі родини мали приблизно однаковий рівень достатку — серед спартіатів не було дуже багатих або дуже збіднілих. Навіть царі не перевершували своїм багатством пересічних громадян. Срібні та золоті гроші вилучали з обігу, використовували тільки мідні та залізні — важкі й мало-коштовні. Внутрішня торгівля майже згасла. Іноземних купців не шанували, продавати прикраси й коштовності було заборонено. Відсутність багатства швидко знищила в Спарті крадіжки, хабарництво та інші злочини. Навіщо наживатися, якщо не можна скористатися багатством? Ремесло також не шанували в лаконській державі, ним опікувалися періеки. Усі житлові будинки споруджували без розкоші та прикрас. Навіть харчувалися всі однаково. Для цього влаштовували спільні обіди (сиситії). Харчування в си-ситіях було обов'язковим для всіх, навіть царів. Такі звичаї міцно згуртували спартанське суспільство, але загальмували його культурний розвиток. За всю історію Спарти вона не подарувала людству жодного видатного митця. Загальне економічне та культурне відставання — ось такою була розплата за панування над величезною кількістю підкорених ілотів.
