11. Архаїчний період в історії Греції. Архаїчна Греція

 — доба в історії Греції, яка охоплює період VIII—VI століть до н. е.Термін «архаїчна Греція» був прийнятий серед істориків у 18 столітті і виник фактично у ході вивчення грецького мистецтва. Початково архаїчний період ставився до етапу розвитку грецького мистецтва, в основному декоративного і пластичного, проміжного між періодом геометричного мистецтва та мистецтвом класичної Греції. Пізніше термін «архаїчних період» був розповсюджений не тільки на історію мистецтва, але й на суспільне життя Греції, оскільки в цей період, що наступив наступним за «темними століттями», спостерігався значний розвиток політичної теорії, підйом демократії, філософії, театру, поезії, відродження писемної мови (поява грецького алфавіту замість забутого в період «темних століть» лінійного письма Б). Мікенська Греція була розділена на царства, населення кожного з яких мешкало у містах та великих передмістях, що належали знаті. Царствами правили царі, що претендували на божественне походження, правили зі столиць — «полісів», в яких знаходилися палаци або цитаделі-акрополі («високі міста»), які для цілей ефективної оборони зводилися на найбільш високих в даній місцевості пагорбах. Протягом «темних століть» палаци, царі і садиби припинили своє існування, населення полісів зменшилося, міста були покинуті або перетворилися на дрібні поселення серед руїн, а на зміну царської бюрократії прийшли примітивніші форми влади у вигляді племенной структури.Різке зростання населення на початку архаїчного періоду стало причиною повернення до міського способу життя, заснування нових міст і розширення старих центрів. Маргаліт Фінкельберг[1]присвятила своє дослідження звичаїв успадкування легендарних та історичних царів у докласичній Греції, де успадкування від батька до сина не було нормою, а існував інший звичай: новий цар, звичайно вигнаний з будь-якого іншого царського роду, завойовував своє право стати «зятем» колишнього царя, що легітимізувалось шлюбом з його «дочкою» (термін, очевидно, також умовний).Така традиція неодноразово повторюється у грецькій міфології і пов'язана з такими відомимиіменами,як Пелопс, Беллерофонт, Мелампой, Пелей, Теламон, Тевкр, Андраймон, Діомед,Менелай та низкою інших. У Греції аж до елліністичного періоду відсутній перелік царів, настільки характерний для Близького Сходу і Анатолії. Якщо владу царя успадкував його «зять», то, як зазначає Фінкельберг (1991:305), це означало, що владу цариці наслідували її дочка, притому, що в іншому культура залишалася патріархальною: «Це означає, що в Спарті, очевидно, і в інших місцях, де засвідчене царствування за правом шлюбу швидше, ніж за правом спадковості, ми спостерігаємо лінію цариць від матері до дочки».До кінця архаїчного періоду, царі були зміщені тираном, з'явився новий вид уряду міст-держав, також званий полісом. Царства остаточно зникли, навіть попри те, що продовжували існувати царські династії, пам'ять про яких зберігалася суспільством. Натомість виникла нова організація: багато великих населених пунктів стали автономними, на чолі з урядом республіканського типу. Цей процес позначає давньогрецький термін сінойкізм, що означає поглинання сіл і включення племенних структур до складу полісів. Типовою публічною будівлею при цьому стає акрополь.