При вивченні економічного ладу грецьких племен основну увагу варто направити на все те, що пов’язане із сільським господарством.Різноманітність землеробських культур, агротехнічні прийоми, знаряддя праці дозволяють судити про рівень розвитку сільського господарства. При аналізі соціальних відносин у грецькому суспільстві XI – IX ст. до н.е. варто звернути особливу увагу на роль родових відносин і на поступове витиснення основ родового ладу в результаті розвитку майнової й соціальної нерівності. При цьому варто виділити основні групи вільного населення.Описуючи положення рабів, необхідно зупинитися не тільки на характері експлуатації рабської сили, але й розкрити сутність домашнього рабства, встановити зв’язок «гомерівського» рабства із класичним.Рядові общинники обробляли переважно ячмінь й овочі [10;32]. Пшениця зрощувалась лише на полях родової знаті, якій надавалися ділянки найбільш родючої землі.Обробка земель часто виконувалась дерев’яною сохою ,широко використовувався плуг, причому особлива увага зверталася на його міцність.Для запашки поля звичайно вживалися мули, а в більш заможних господарствах – воли.Сільськогосподарська практика греків в XI – IX ст. ґрунтувалася на багатій традиції хліборобів ахейського часу. Тоді, як показує і епос, землю ретельно обробляли. Як добриво використовували гній. Багато місця поет приділяє садівництву й виноробству. Він докладно описує сад царя феаків Алкіная («Одиссея», VII, 112 – 128), садові роботи батька Одиссея Лаерта, зі знанням справи говорить про виноробство, трохи менше про оливководство. кщо форми володіння землями не виступають у поемах досить ясно, то можна з визначеністю сказати, хто працював на землях знаті: батраки (фети), невелике число рабів (як у господарстві Лаерта). Найбільш відданим рабам могли виділятися клери, і вони засновували свої домогосподарства.Фети – працівники, що наймалися за плату (за їжу й одяг). Вони використовувалися головним чином у сільському господарстві. Повна незахищеність фетів, нестійкість їхнього матеріального становища, імовірно, і спонукали поета (Od., XI, 489 – 491) як сама гіршу долю на землі назвати долю фета, у бесклерної людини (тобто такої, яка сама не має засобів на існування).Поряд із землеробством велику роль грало скотарство. Відомі два види пасовищ: рівнинні й гірські. Основне пересуване багатство знаті полягало у великих чередах. Щодо цього дуже характерним є багатство будинку Одиссея: у нього на вигонах паслося 12 черід биків й 60 черід дрібної рогатої худоби (овець, кіз) і свиней. Дрібний хлібороб, або зовсім не мав великої рогатої худоби, або володів одним волом, декількома вівцями, козами й свинями, відтискується на гірші вигони. Помалу родова знать захоплювала пасовищні землі, приєднуючи їх до своїх племен [11;47].Рахунок цінностям взагалі ведеться в биках. Особливу роль у скотарстві займало конярство. У давнину коні не були робітничою худобою, тому що орали на мулах і волах. Кіньми володіла знать і застосовувала їх у військовій справі або у військово-спортивних змаганнях знаті.У період , коли складався гомерівський епос, залізо було вже досить широко поширене, причому з нього робилися не тільки прикраси й озброєння, але й знаряддя виробництва. У гомерівських поемах описуються більш віддалені часи, і тому в них говориться про бронзу як про основний метал. Кількаразове згадування в епосі заліза є для часу Троянської війни, про яку говорилося в поемах, анахронізмом, але воно повністю відповідає історичній обстановці, коли поеми складалися [3;641]. Крім бронзи й заліза в поемах описується застосування й інших металів (міді, олова, золота, срібла), про що свідчить наведений вище уривок з «Іліади». Народні збори фігурують у поемах як твердо встановлений звичаєм й освячений релігійною традицією політичний інститут, без якого поет не уявляє собі нормальне людське життя .На своїх зборах народ (а саме чоловіки – воїни у віці від 17 до 60 років) приймає рішення , якими в значній мірі визначається все внутрішнє життя громади. У компетенцію народних зборів входять, наприклад, різні питання «фінансового» характеру, у тому числі розподіл військової здобичі, розподіл земельних ділянок, устрій колективних бенкетів і т.і. Кожна із цих операцій містить у собі виділення особливої почесної частки (землі, здобичі, вина або м’яса), призначеної в нагороду царям й особливо героям, що відзначились. Цікаво, що самі царі розцінюють ці дарунки саме як дарування народу за їхню військову доблесть й інші заслуги перед громадою.Безпосередньо наступна за цим сцена «посоромлення Терсита» служить як би наочною ілюстрацією до попередньої сцени, демонструючи повну перевагу героя – аристократа над людиною юрби, демагогом і вискочкою, як і в розумовому, так й у фізичному відношенні. Тема безсилля демосу перед свавіллям сильної особистості, її неприборканою спрагою самоствердження, своєрідним лейтмотивом проходить через весь епос.Мовчать і громадяни Ітаки, яких Телемах скликав на площу (уперше за 20-літню відсутність Одисея) для того, щоб поскаржитися їм на розбій і свавілля, що коїлись в його будинку нареченими Пенелопи. У душі народ співчуває Телемаху й жаліє його, але з якихось причин не зважується встати на його захист. На першу вимогу одного з наречених Леокрита збори безмовно розходяться, так нічого й не почавши.Таким вождем, що виконав «крім військових … ще й жрецькі й суддівські повноваження» [8;121], був басилій.Від старовини збереглася рада родових старійшин як дорадчий орган при басилії. Басилій і рада старійшин виносили свої рішення на обговорення й твердження народних зборів.Нерідко ми бачимо, як царі вирішують важливі питання у своєму колі, навіть не спитавши у народу про його згоду, хоча формально вважається, що вони в цих випадках діють від його імені [2;100]. Суд ще не відділений від народу, хоча рішення суду виноситься старійшинам, а народ тільки криками висловлює співчуття тій або іншій стороні.Отже, формальне народовладдя при фактичному пануванні верхівки родової знаті – ось, мабуть, найбільш точне визначення суті тієї системи політичних відносин, що зображує Гомер у своїх поемах.Безсилля демосу не можна вважати продуктом поетичного вимислу, тому що тут знаходить своє природне вираження внутрішня слабість родової громади, що вже вступила в стадію свого розкладання .
