Основним заняттям казахів і киргизів було кочове і напівкочове скотарство; розводили овець, кіз, коней, врх, верблюдів; місцеве скотарство мало виражений екстенсивний характер. Худобу протягом року випасали переганяючи між літніми і зимовими нивипасами; у казахів радіус перекочівок сягав 1000-1200м. Киргизьке скотарство пов’язане з гірськими тер, а перекочівки мають вертикальний х-р; залишки зрошувальних каналів у степах свідчать що в Казахстані землеробство було відоме здавна; вторгнення монголів у 13ст завдало нищівного удару системі місцевого землеробства; на час приходу росіян у пв.Казахстані і Киргизії частина населення займалось паливним землеробством, ним займались переважно безхудобні господарі, які вирощували просо і пшеницю; у киргизів паливне землеробство також відігравало допоміжну роль; скотарі зробивши весняні посіви відкочовували на гірські випаси і поверталися до них на час збору врожаю. Лише в каракалпаків землеробство відігравало провідну роль, пшениця, просо, бавовник, баштальні культури, землеробство доповнювалось рибальством і скотарством. Казахи і киргизи також займались полюванням і рибальством, які відігравали допоміжну роль.
