У 5-6 ст в Індії утвердився феодальний лад, при чому виняткову роль відіграв індуїзм. За своєю суттю це був розвинений пізній брахманізм, що становить основу сучасного індуїзму. І не має конкретного засновника, але його розвинули чимало видатних діячів. Його появу зумовили суспільні конфлікти, що загострилися у 1 тис до н.е. економічну та політичну кризу доповнила криза релігії. На зміну аристократично-консервативному брахманізму прийшов буддизм, який у 6ст охопив майже всю Індію, а до 12-13ст майже зник. Давньоіндійські рел вірування у період панування буддизму ледве живили, зберігаючись переважно у зх частині Індії; з занепадом буддизму саме тут розпочалось їх відродження. із сер 1 тис починається відродження трад рел Вед під назвою Індуїзм, який і став нац релігією Індії. Індуїзм демократизував культ, запровадиши публічне відправлення його, масові церемонії і обряди. Демократизував і значно розширив пантеон богів, віднови трад до арійські вірування у т.ч. тотемістичні – культ природи, містично-єретичні вірування. Немає священного канону, тобто комплексу книг, які є основою віровчення; він широко використовує епос і різноманітню богословську літературу. Основні праці Махабхарата і Рамаяна. Головною є концепція переселення душі. Після смерті людини душа переселяється в тіло новонародженого, остаточна мета перевтілення є його повне зупинення(мокша – злиття душі людини з Абсолютом, світовою душею). Приналежність людини до певної касти зумовлено поведінкою у попередньому житті – наскільки вони дотримувалися закону своєї касти(дхарми). Після смерті діє карма, яка визначає характер перевтілення. В суч Індії зявилась велика кількість нових каст. Особливістю є каста недоторканих. Вищий бог. Деякі течі визнають до 3000 інші лише – Брахма(творець світу), безпосередні правителі і упорядники: Шива і Вішна. Сам І розвинувася у Вішнуїзм і Шиваїзм.
