Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорізькі козаки. Не меншою була для запоріжців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, в зв'язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об'єдналися в одну
Січ.Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст М.Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання М.Бельського про запоріжців дає змогу зробити висновок, що об'єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорізьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.
Утворення Запорізької Січі було видатною подією. Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тим феодали намагалися укріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Є.Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости. В цьому аспекті треба розглядати і діяльність черкаського і канівського старости князя Д.І.Вишневецького.
За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей: Хортицька Базавлуцька Томаківська Микитинська Чортомлицька Олешківська Кам'янська Нова (Підпільненська) Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорізької Січі росiйським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ.
Базавлуцька Січ — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1593—1638 роках.Січ розташовувалася на острові Базавлук де до Дніпра впадали ще три річки — Чортомлик, Підпільна і Скарбна.Місцевість навколо Базавлуцької Січі була вкрита лісом, поросла високою травою та очеретом, перетиналась безліччю річок, лиманів та озер, що утруднювало дії татарської кінноти, а турецькі галери легко знищувались козаками в лабіринтах річок і протоків. Укріплювалась січ валом, палями, вежами з встановленими на них гарматами. В центрі Базавлуцької Січі розміщувався майдан. Поблизу майдану стояли церква, будинок кошового, козацькі курені і пушкарня. На початку на січі були курені зі стінками, сплетеними з лози і накритими від дощу кінськими шкірами.Звідси організовувалися найбільші й найважливіші морські походи запорожців, в тому числі під проводом Петра Сагайдачного та Михайла Дорошенка.Наприкінці XVI століття та у 20—40-х роках XVII століття на Базавлуцькій Січі формувалися загони, що ставали ядром козацьких повстань під проводом Северина Наливайка (1594—1596), Марка Жмайла (1625), Тараса Федоровича (Трясила) (1630), Івана Сулими (1635), Павла Павлюка, Карпа Скидана, Дмитра Гуні, Якова Острянина (1637—1638).Після розгрому козацько-селянських повстань 1637—1638 років Базавлуцька Січ була зруйнована. Поляки перенесли її на Микитин Ріг, встановивши там свою військову залогу. Тепер місце Січі повністю покрили води штучного Каховського моря.
Оле́шківська Січ (план) — територіально-військова організація запорозьких козаків України у пониззі на лівому березі Дніпра на території володінь Кримського ханства.Заснована у 1711 році після зруйнування царським військом у 1709 році Старої Чортомлицької Січі.Фортеця Січ знаходилася в урочищі Олешки, навпроти сучасного міста Херсона. Спершу територія Олешківської Січі була незначною, з 1712 року, після поразки Росії у війні з Туреччиною, запорозькі володіння поширилися на північ до річок Орель та Самара. З цієї Січі козаки на певний час переселялися на місце колишньої Кам'янської Січі, але повернулися назад.У травні 1728 року в Олешківській Січі виникло повстання. Козаки скинули кошового отамана Костя Гордієнка й рушили вверх по Дніпру.Олешківська Січ проіснувала до 1734 р, коли козаки переселилися з турецьких володінь в українські землі і заснували Нову Січ.
Чортомлицька Січ (також Базавлуцька або Стара Січ) — осередок Запорізької Січі з кінця 16 століття, що знаходився на острові Чортомлик або Базавлук при впадінні в Дніпро приток: Чортомлик, Підпільна і Скарбна (тепер біля села Капулівки Нікопольського району).Січ була заснована 1593 року, після зруйнування татарами Томаківської Січі, і проіснувала до 25 травня 1709 року, коли її зруйнувало російське військо порядком репресії за підтримку запорожцями на чолі з Костем Гордієнком самостійницької політики гетьмана Івана Мазепи. Після 1709 року запорожці намагалися відновити Січ на річці Кам'янці, але при ворожому наставленні Петра І відступили на територію Кримського ханства і 1711 року заснували Олешківську Січ.
