Аналогічно будувалася система найвищих органів влади Ве¬ликого князівства Литовського. Главою тут був великий князь — господар. За III ЛС 1588 р. він мав досить широкі повноваження з питань внутрішньої і зовнішньої політики: очолю¬вав виконавчо-розпорядчі органи, призначав на посади і звільняв з них службових осіб, керував військом, розпоряджався державним майном і коштами, призначав і приймав послів, укладав угоди з іноземними державами. Однак наприкінці XV ст. влада господаря значною мірою обмежувалася «Панами-Радою» і сеймом, без згоди і схвалення яких господар не мав права вирішувати основні питан¬ня державної політики.До складу «Панів-Ради» входили найвпливовіші службові осо¬би князівства: маршалок, канцлер, підскарбій, гетьман, воєвода, ка¬штеляни, окремі старости, а також верхівка панівних станів — два католицькі єпископи й окремі великі феодали за особистим запро¬шенням великого князя. Виникнувши як допоміжний орган при гос¬подарі, «Пани-Рада» незабаром набула значної самостійності, пере¬творившись в орган, який обмежував владу господаря: кількість її членів досягала 80 осіб.«Пани-Рада» була постійно діючим законодавчим, виконавчо-розпорядчим, контролюючим і судовим органом. Найважливіші дер¬жавні справи Рада вирішувала спільно з князем, а в разі його відсу¬тності — самостійно. У випадках, коли думка «Панів-Ради» і думка великого князя не збігалися, останній мусив підкорятися
Раді.Правове становище «Панів-Ради» як одного з найвищих орга¬нів державної влади ВКЛ було закріп¬лено привілеями 1492 і 1506 pp.До компетенції «Панів-Ради» входило обрання великого кня¬зя, оборона держави, міжнародні справи, видання законів, розгляд найважливіших судових справ. Для вирішення цих питань Рада збиралася у повному складі або виносила їх на розгляд сейму.З часом дедалі впливовішим загальнодержавним органом Ве¬ликого князівства Литовського стає сейм. На загальний (вальний) сейм збиралися великий князь, члени «Панів-Ради», католицькі і православні єпископи, повітові старости, хорунжії, окремі великі феодали за запрошенням великого князя і по два делегати від кож¬ного повіту, обрані шляхтою на повітових сеймиках. Певних стро¬ків скликання сейму не існувало. Збиралися сейми за потреби, на¬приклад у разі війни.
Вальний сейм, вирішував широке коло різноманітних питань. А такі питання, як обрання великого князя, оголошення про скли¬кання ополчення (рушіння), зносини з іншими державами та ін., належали до виключної компетенції сейму. II Литовський статут 1566 р. передбачав, що ні великий князь, ні його Рада не мали пра¬ва починати війну і встановлювати податки без згоди на те сейму. Це свідчило про зростання ролі сейму в державному механізмі Ве¬ликого князівства Литовського.
