пользователей: 28202
предметов: 12090
вопросов: 227045
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

4 курс 2 семестр:
» гена
» мартинов
» дек
» дек 2
» дек 3
3 курс 2 семестр:
» СССР
» ccch 2
3 курс 1 семестр:
» CИД
» СИД 2
» rubel
» Папенко
2 курс 2 семестр:
» Мотрук
» СИТ
» Котляров
» Мельничук
II семестр:
» второй модуль Россия
» Первый модуль Россия
» Давня
» Екзамен Українська Етнологія
» English
» Античність
» етнологія
» Первый модуль Этнология
» первый модуль - нова история Украины
» первый модуль - нова история Украины 2
» второй модуль философия
» Українська мова
» Спецкурс - греки
I семестр:
» История первобытного общества
» История Древнего Востока

100.Зем’яни

– Середня військово-службова шляхта, залежна від князів і панів, яка здобула шляхетство і право спадкового землеволодіння за військову (боярську) службу; виконували особисту кінну службу з певною кількістю озброєних вершників. Зем’яни–  представники шляхетської верстви. Від 15 ст. (за Свидригайла) визначення «зем’яни» набуло поширення на теренах Великого князівства Литовського (передусім – на Підляшші та Волині) як синонім поняття «бояри». Більшість дослідників визнає його польс. походження і пов’язує розповсюдження в межах Литов. д–ви з її переорієнтацією на польс. сусп. зразки; водночас деякі дослідники вважають можливим генетичний зв’язок цього поняття з псковськими й новгород. «земцами» («своеземцами») і вказують на його давньорус. корені.Визначальним для зем’янина було володіння (умовне чи безумовне) земельним наділом, що відрізняло його від безземельної шляхти–голоти.

Шляхта — суспільний, привілейований, провідний соціальний стан, форма аристократії у Польщі, Литві та на українських і білоруських землях, що входили у 14 — 18 століттях до складу Великого Князівства Литовського чи Речі Посполитої. Свій початок Шляхта бере від лицарства, яке посідало «ius militare» та право наслідства «ius hereditarium» і вважалося шляхетним (nobilis). Шляхта становила нижчу верству, на відміну від вищої касти, т. зв. можновладців — маґнатів, панів, а на укр. землях — князів 

див Князь) і бояр. Шляхта була зобов'язана відбувати військову службу, за що уряд надавав їй різні привілеї: звільнення від податків, залежности від місцевої адміністрації тощо. Шляхта не була замкненою верствою і поповнювалася вихідцями з селянства, духовенства. Шляхта постійно збільшувала свою роль в державі, зміцнюючи станові права використанням сприятливих політичних і соціальних ситуацій. У боротьбі проти великих землевласників, які прагнули до февдальної роздріблености, королі Польщі для утворення централізованої держави шукали допомоги у шляхти. На українських землях у складі Великого Князівства Литовського, де панували феодальні відносини (див. Феодалізм), вплив на шляхту мали політико-соціальні відносини і законодавство Польщі. Польська модель шляхти впроваджувався польськими королями чи великими князями шляхом привілеїв чи правними кодексами. Крім втручань з боку Польщі, трудність у Великому Князівстві Литовському полягала в тому, що, тут існували дві категорії провідної верстви: литовська, яка скоро стала католицькою, і українько-білоруська, яка була православною. Польські королі й Великі литовські князі пріоритетно опікувалися литовською шляхтою, а якщо надавали певні привілеї й руській (укр. і білор.) шляхті, то тільки тоді, коли потребували її допомоги чи боялися бунту. Номенклятурно тут уживалися назви: князі, бояри (традиція і континуїтет Київ. Руси), але також barones, nobiles, ziemianie, шляхта (для поляків).

Після Кревської унії (1385) Яґайло Ольґердович перейшов на католицизм і надав 1387 привілей шляхтичам-боярам (armigeris sive bojaris), які переходили на католицизм. Польсько-литовська унія в Городлі (1413) надавала нові права литовській шляхті, перетворюючи провідну верству бояр на своєрідний орден, члени якого мали владу на основі походження, приналежности до певного роду. Шляхтичі мали бути католиками, мали свої герби. 1430 підтриманий українськими і білоруськими маґнатами Свидригайло Ольґердович був іменований Великим князем литовським, але два роки пізніше його замінено Жигмонтом Кейстутовичем, який зрівняв 1432 православних бояр у правах з католицькою шляхтою. Остаточне зрівняння у правах руських і литовських князів і бояр (principibus et boiaris tarn Lithuanis quam Ruthenis) здобуто привілеєм 1447. Права литовсько-руської шляхти були доповнені й поширені привілеями 1492 і 1506. 1501 і 1509 надано локальні привілеї для Волині «князям, панам, земянам і всій шляхті» (перші 2 категорії визначали високу аристократію). На відміну від Литви, де провідну ролю відогравали пани, на Волині цю ролю мали княжі роди Острозьких, Санґущків, Чарторийських, Збаразьких, які посідали величезні латифундії. До сер. 17 ст. більшість волинських маґнатів були українці; протягом 17 — 18 століть вони полонізувалися. На противагу маґнатам, чиї інтереси виходили за межі рідних земель середня і дрібна шляхта полонізувалася і наверталася на католицтво дуже повільно, аж до Визвольної війни.Права і привілеї шляхти були кодифіковані у литовських статутах й затверджені у 3 редакціях: 1529 — визначено потрібні умови для зарахування до шляхетського стану, в якому перевагу мали маґнати; 1566 — поширено привілеї рядової шляхти, до сейму були введені її представники; 1588 — закріплено привілеї шляхти і закріпачено селян. Ця редакція статуту визначила, що шляхетські «вольності й привілеї» набуваються не через посідання маєтків, лише «за явними значними и рицерскими послугами мужством, оказаним против неприятелем», тобто шляхетсько-лицарське право на землю здобувалося «мечем».Після Люблінської унії (1569) до польської корони приєднано українські землі: Волинь, Підляшшя, Київщину і Брацлавщину, на яких місцеву шляхту зрівняно у правах з польською. На новоздобуті українські землі почали прибувати польські пани: маґнати Жолкевські, Потоцькі, Конєцпольські, Калиновські, які тут здобували великі латифундії. Помічною для польських панів була місцева чи зайшла шляхта. Після 1569 значення української шляхти як провідної верстви маліло, бо вона не мала своєї організації, а входила до складу загальнодержавної, де домінувала польська шляхта. Однак вона виявляла свою окремішність на відтинку конфесійному і частково судовому (існування вищої судової інстанції — Луцького трибуналу). Українська шляхта виступала на оборону Православної Церкви на сеймах і сеймиках, при обранні кандидатів на єпископа львівського (5. 4. 1641), при обранні митрополита Київського Сильвестра Косова (25. 2. 1647), в опрацюванні інструкції на варшавський вільний сейм послам від шляхти воєводства Волинського (13. 9. 1646). Серед лідерів української православної шляхти, що відзначилися в обороні православної віри були Л. Древинський, М. Кропивницький, А. Кисіль, а серед церковно-культурних діячів: Є.Плетенецький, Балабани, Захарія Копистенський


15.06.2014; 19:57
хиты: 80
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2018. All Rights Reserved. помощь