Сармати́зм був домінуючою субкультурою, ідеологією яка об'єднувала шляхту в співдружності Річ Посполита з 16-го по 19-те сторіччя. Одночасно з Золотою Вільністю сарматизм формував культурні пріоритети цієї співдружності.В 15-му сторіччі польський історик Ян Длугош вперше написав про явище сарматизму в Польщі, що пізніше було підтверджено у роботах інших істориків, зокрема Мартина Бєльського, Мартина Кромера, та інш. Переймаючись модним у Європі 15-го сторіччя пошуком історичних коренців шляхтичи доводили, що є нащадками сарматів — давнього іранського племені яке жило на півдні сучасної України і було витіснено готами у другому сторіччі.Сарматизм впливав на стиль життя і одяг шляхти. Напочатку сарматизм був ідеалістичним рухом, який оспівував релігійність (незалежно від конфесії), чесність, національну гордість, сміливість, рівність і волелюбність. Але як кожна доктрина яка ставила один соціальний клас вище інших з часом сарматизм став контроверсійним пропагуючи нетерпимість і фанатизм.Сарматизм був оспіваний багатьма письменниками, зокрема у творах Вацлава Потоцького, Яна Кристофа Пасека, Анжея Збилітовського, Ієроніма Морштина та інших. В 19-му сторіччі сарматійська культура поляків оспівана в хрестоматійній трилогії «Вогнем і Мечем» (1884), «Потоп» і «Пан Володийовський» Генрика Сенкевича.
В сучасній Польщі слово «сармацький» (польською: sarmacki) є формою іронічної самоідентифікації, чаом щоб підкреслити унікальний польський характер.САРМАТИЗМ УКРАЇНСЬКИЙ - концепція походження українців від сарматів. За своїм характером — етнічно-культурна, нерідко з політичним забарвленням.Теорія сарматизму існувала і в інших народів (напр., поляків). Зародилася в епоху Відродження й проіснувала в літературі до кінця XVIII ст. З'явилася через романтичне захоплення гуманістів античним світом, спроби повернути застарілу ономастику. За «Географією» Птолемея, Сарматією називали Польщу, Литву (з Україною), «Татарію»; поділяли на Європейську та Азійську (кордон — р. Дон). Термін «Сарматія» завжди був географічно розпливчастим, але надзвичайно стійким. Сарматизм в європейській літературі, заснований на античній традиції, нічим її не збагатив у середні віки. Він був викликаний браком знань про Східну Європу, а тому з появою нової інформації просто зник. Але став одним із чинників формування теорії сарматизму в Україні.Зростання національної самосвідомості українців зумовлене, з одного боку, етнічним розвитком, зіткненням з іноетнічним населенням Речі Посполитої, а з іншого — знайомством з гуманістичними концепціями, греко-римськими державами, в свою чергу, викликало інтерес до свого походження представників різних верств українського населення. В античних джерелах, вивчення котрих було основою навчальної системи ренесансних учбових закладів, наводилися відомості про сарматів — народ чи союз племен, які жили колись на території Східної Європи. Звідси народилася концепція сарматизму, за якою населення відповідної території Середньої та Східної Європи є безпосереднім нащадком сарматів.Чи не вперше фіксуємо С. у. у більш широкому розумінні в українського мислителя С. Оріховського-Роксолана (1513—1566). Для нього, Сарматія — це Річ Посполита, а сармати — народи, що її населяють. Причому поляки є ядром сарматських племен і об'єднують їх.Цікавою пам'яткою С. у. є Густинський літопис (1623 — 1627). Як давнє населення України літопис називає цимбрів (кіммерійців). Енети (венеди — сармати) — давнє населення Трої (пішли нібито від Гомера). В результаті міграції троянці-енети зайняли місце цимбрів у Сарматії. Згодом вони поширилися по всій Сарматії. В своїх даних автор літопису посилається на Страбона та інших античних і середньовічних авторів. Межі європейської Сарматії він описує так: «Од заходу — ріка Вісла, од півдня — гори Угорські (Карпати).., од півночі — море Венедицьке (Балтійське), а од сходу — ріка Дон...» А це етнічні території Русі і литовців. Тобто автор усвідомлює Русь нащадками грецької цивілізації.Одним з найцікавіших моментів розвитку С. у. є його серйозна трансформація під час Визвольної війни. Зокрема, у Білоцерковському універсалі (1648) Б. Хмельницького (за С. Величком) відтворюється теорія, згідно з якою сармати, що знаходилися на території України, розкололися, й певна частина їх (поляки) переселилася на землі сучасної західної Польщі.Тут вже не йдеться про споконвічну першість поляків (як у Оріховського), а лише наголошується, що поляки в силу “пожадності” захопили Русь – своїх братів.Цей варіант сарматизму відтворюється й у промові Зорки на погреб Б.Хмельницького (за С. Величком). Дуже важливий факт, що 1677 р., разом із призначенням Ю.Хмельницького гетьманом у Немирові, султан надав йому титул князя (володаря) Сарматійського, що мало підкреслити автономність його країни.Теорія С. у. залишалася зрозумілою для українського населення. Як видно з листа Досифея, патріарха Єрусалима (за С. Величком, 1692), до сану Київського і Галицького митрополита додавалося «пане всієї Сарматії Польської та Подільської». Тобто прослідковується ідея єдності українського (сарматського) народу від розділяючих його кордонів.
