На початку 1387 Бояри-католики дістають право розпоряджати своїми маєтностями й володїти ними таким правом як шляхта польська.
Городельський привилей-лише католики. насильне примушуваннє до переходу на католицтво.
Відновлення у 1620 православної ієрархії загострило протистояння між прихильниками і противниками унії з Апостольським Престолом. Для примирення ворогуючих сторін митрополит В.Рутський запропонував об'єднання у рамках єдиного Києво-Руського патріархату. У 1626, 1629, 1636-37, 1680 робилися спроби порозуміння між православними і уніатами та обрання спільного патріарха, однак вони були безуспішними. За королівським "укладом" Владислава IV Вази від 1.11.1632 від Київської з'єднаної митрополії відходила Луцька єпархія і частина Полоцької (утворена нова православна Могилівська єпархія), а також усі храми Києва, по 4 у Вільні і Мстиславі
Львівське Ставропігійське братство (1708) та Почаївський монастир (1721) перейшли на унію з Римом.У 1743 всі василіанські монастирі Литовської і Руської конгрегації були об'єднані у Руський чин св. Василія Великого на чолі з єдиним архімандритом.
Перші дієцезії на Західній Україні
Смерть князя Ярослава Мудрого і поступове дроблення Київської держави вплинули на становище західноукраїнських земель. У 1199р. волинський князь Роман Мстиславич об'єднав Галичину і Волинь в одну державу. Він успішно воював з половцями та іншими ворогами і приєднав Київ до Галицько-Волинської держави. Не відповідають дійсності твердження деяких істориків про те, що Роман був противником Риму. Багато джерел твердять про католицьку орієнтацію князя Романа (його мати, дочка польського короля, та дружина були католичками).
Папа Іннокентій III через кардинала Григорія у 1207р. пропонує Галицько-Волинській державі тісні контакти, намагаючись об'єднати східноєвропейські народи з Римом. У своїх листах Папа Гонорій III у 1227р. та Папа Григорій IX у 1231р. закликають українських князів переходити на латинський обряд. У 1228р. у Галичі поселилися домініканці, а у 1235р. до Перемишля прибувають францісканці і закладають свій монастир.
Після татарської навали, яка почалася 1239р., Захід гуртує протитатарську коаліцію, де особливу роль відводить Україні, і, зокрема, князю Данилові Галицькому. У 1253р. Папський легат Опізо з Мезано привіз корону від Інокентія
IV і Данило був коронований на короля у Дорогичині. Князь з єпископами зложили присягу, а Папа гарантував непорушність візантійського обряду. Татари, дізнавшись про це, знову кинули орди на українські землі, але Данило відбив їх напад. Та через три роки, у 1256р. Данило на вимогу татар пориває зв'язки з Римом, а Папа передає католиків, які жили на Червоній Русі, під юрисдикцію Люблінського єпископа, який мав генерального вікарія у Володимирі-Волинському.
Кількість громад (парафій) РКЦ в Україні
Українські землі у XIV-XV ст. внаслідок занепаду власної державності потрапляють у залежність від сусідніх держав. Велике Литовське князівство поглинуло Волинь і центральні українські території по обох берегах Дніпра. Втративши свою династію, у 1340р. Галичина перейшла під владу Польського королівства. Протягом останніх десятиліть XIV ст. і впродовж XV ст. північно-східні землі підпадають під дедалі більший контроль Московського князівства.
У 1359р. заснована перша латинська дієцезія у Львові. Але перший Львівський латинський єпископ Тома до Львова так і не доїхав. У 1367р. вже існувала Галицька дієцезія, яку очолював єпископ Кристин (помер у 1370р.) і який відвідав Львів першим з латинських єпископів. У 1375р. Папа Григорій XI буллою 'Debitum pastoralis offici' від 13.02.1375р. остаточно заснував латинську митрополію і архідієцезію в Галичі, а у 1412р. її осідок перенесено з Галича у Львів (булла 'In eminenti specula' від 28.08.1412р.). Першим митрополитом у Галичі був архієпископ Матвій (1375 - +1380рр.), німець, який знав українську мову. Після нього Галицькими митрополитами були ще три архієпископи: Бернард (1384-1390рр.), бл. Якуб СТРЕПА (1391-1409рр.), який проголошений святим у 1790р., та Миколай ТРОМБА (1410-1412рр.).
Створюються єпископства у Луцьку (1412р.), Холмі (1417р.), Володимирі-Волинському (1428р.) та у Кам'янці-Подільському (1440р.). На початок XV ст. латинська митрополія в Україні була сформована.
Після хрещення Русі протягом ХІ-ХІІст. Київська митрополія поступово обійняла усі східнослов'янські землі
виводячи їх на церковну орбіту Візантії. Але Київська Русь залишалася відкритою і для інших впливів. Географічне положення зумовлювало контакти через торгівлю, військові дії та дипломатичні стосунки з Євразійським степом, балтійською Північчю, католицьким Заходом. У середньовіччі Київські митрополити і князі Русі контактували з Римською Церквою. Митрополити були присутні на соборах у Ліоні (1245р.) та Констанці (1418р.). Архієпископ Петро Акерович разом з Папою Іннокентієм IV відправляв у Ліоні Службу Божу. Митрополит Київський Григорій Цамблак, не визнаний Царгородським патріархом, з делегацією у 300 осіб брав учась у соборі в Констанці. Церкви, які проповідували Євангеліє, розуміли, що їх розкол суперечить волі Творця. Ось чому відразу після розколу 1054р. були спроби порозумітися та розв'язати спірні питання між східним і західним християнством. Флорентійська унія 1439р. знаменувала тимчасове примирення, яке було схвалене Папою і Царгородським патріархом.
Флорентійська унія У 1458р. давня Руська митрополія поділилася на Київську та Московську. Папа Пій ІІ проголосив грека Григорія архієпископом Києва, Львова і всієї Малої Русі. Межі Григорієвої юрисдикції включали 6 єпархій у Великому князівстві Литовському (Чернігівська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Луцька, Володимирська) та 3 єпархії у Польському Королівстві (Перемиська, Холмська, Галицька). Папська булла також засвідчила, що Рим не має жодних ілюзій щодо перспектив Флорентійської унії у Великій Русі під 'схизматичним правлінням Йони Московського'. З 1458р. до 1596р., до Берестейського собору землі Київської митрополії збігалися з кордонами династично об'єднаних держав - Польщі і Литви. І хоча Флорентійська унія для Візантійського та інших східних патріархів була великим досягненням (бо знаменувала поєднання з Римською Церквою), для Української Церкви вона була менш успішною. Головні причини невдачі - політичний тиск та несприятлива церковна ситуація, зокрема, здобуття турками Царгорода у 1453р. та автокефалія Московської церкви і поширення її юрисдикції на українські території.
