пользователей: 28678
предметов: 12199
вопросов: 229892
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

4 курс 2 семестр:
» гена
» мартинов
» дек
» дек 2
» дек 3
3 курс 2 семестр:
» СССР
» ccch 2
3 курс 1 семестр:
» CИД
» СИД 2
» rubel
» Папенко
2 курс 2 семестр:
» Мотрук
» СИТ
» Котляров
» Мельничук
II семестр:
» второй модуль Россия
» Первый модуль Россия
» Давня
» Екзамен Українська Етнологія
» English
» Античність
» етнологія
» Первый модуль Этнология
» первый модуль - нова история Украины
» первый модуль - нова история Украины 2
» второй модуль философия
» Українська мова
» Спецкурс - греки
I семестр:
» История первобытного общества
» История Древнего Востока

Політичний патріотизм

Поняття національного в цілому. Одним із важливих елементів людської свідомості є національне, котре можна розглядати насамперед як певні відображення різноманітних процесів формування і розвитку етносів, націй, різних рівнів відносин та стосунків.  У 16 ст. спочатку в ПК а згодом і в усій Речі Посполитій активізується політичне життя шляхти, що було зумовлено появою великою кількості Сеймів та Сеймиків. Парламентарна практика сприяла усвідомленню шляхтою її значимості. Навіть небагатий і не достатньо освічений шляхтич як власник виборчого голосу, пристосувався до участі в політичному житті держави завдяки участі в сеймиках, де обговорювалися проблеми державного устрою, політики, права. Сама процедура сеймикування, що передбачала серед іншого складення "інструкцій" новообраним послам на сейм для обґрунтування тих чи інших регіональних вимог, породжувала відчуття колективної причетності до життя своєї "землі", формуючи територіальний патріотизм активного громадянина. Відстоювання ж реґіональної позиції на загальнодержавних ("вальних") сеймах нівелювало етнічну неоднорідність послів "руських" земель (наприклад,  послів Руського, Белзького та Подільського воєводств, як поляків, так й українців, називали"русинами"; так само в XVII ст. усіх послів Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств називатимуть "українцями"). В результаті вже в першій третині XVI ст. фіксується поява стереотипу "територіального русина". Такими були люди різного етнічного походження, в свідомості яких  перепліталася щира любов до Русі як  до "малої батьківщини" з лояльністю стосовно "політичної батьківщини" — Королівства Польського. З іншого боку, універсальні для всіх регіонів станові привілеї шляхти, її монополія на "політичне життя", причому майже в однакових організаційних формах по всій державі, сприяли  усвідомленню кожним шляхтичем — поляком, русином чи німцем  — своєї приналежності до "політичного народу" Корони Польської, або, мовою тогочасних джерел — до "польської нації". Тож паралельно зі стереотипом "територіального русина" формується його політизованіший аналог — ментальний стереотип шляхтича "руського племені польської нації" (gente Ruthenus natione Polonus). Етнічна й територіальна тотожність тут доповнюється, як бачимо, політичною — підкресленням своєї приналежності до "польської нації", тобто до політичного "народу-шляхти" всієї Корони Польської.Наведений вираз повязують з іменем відомого галицького публіциста XVI ст. Станіслава Оріховського-Роксолана 7 (1513 — 1566), шляхтича з мішаної католицько-православної родини з-під Перемишля, вихованця університетів Кракова, Відня, Віттенберґа, Падуї і Болоньї, який висловлював  ідеї "золотих вольностей" шляхти. У трактаті Оріховського "Квінкункс, тобто взірець устрою Польської держави" (1564) зображується образ "поляка", тобто шляхтича Корони Польської, який пишається з того, що саме він є центральною постаттю у державі. Бурхливий розвиток парламентарних практик, що підносили вагу шляхти в її власних очах, підштовхнув до оформлення відповідної ідеології "народу шляхти", яка невдовзі тотально підпорядкувала собі шляхетські маси. Серед її базових догматів насамперед слід виділити: а) постулат про рівність "братії шляхетської", без підкреслювання характерного для Західної Європи поділу привілейованого стану на титуловану аристократію і нижчі групи; б) переконаність у тому, що шляхту й простолюд розділяє неподоланна прірва "інакшої крові". Найвиразнішим проявом останнього стала вперше сформульована більш-менш у середині XVI ст. "сарматська" легенда, згідно з якою біблійний родовід шляхти й плебеїв виводився від різних синів прабатька Ноя: простолюду від Хама, а шляхти — від Яфета. Саме на фоні зазначених тез сформувалася характерна для тогочасного шляхетського прошарку теорія політичного патріотизму.


15.06.2014; 19:21
хиты: 83
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2018. All Rights Reserved. помощь