Литовська державність була побудована на руських землях, її першим центром був руський Новогрудок . виділяє спочатку три центри об’єднання Русі: Москва, ВКЛ, Г-ВК.
А в Пн-Сх Русі виділяє два центри: Москву і Твер. Пояснює успіх завойовницької політики Гедиміна і Ольгерда наявністю в Зх Руських землях певних тенденцій до об’єднання. Практика збереження уд князівств. Підкреслює велику роль Золотої Орди в розвитку Пн-Сх Русі, яка вміло грала на протиріччях Москви і Твері. Стверджує, що ВКЛ в деякій мірі була руською державою. Поразка на Ворсклі примусила Вітовта відмовитися від сепаратистських настроїв щодо Польщі. Литва та Москва зростали за рахунок приєднання руських земель, це призводило до того що зовнішня політика Василя І і Вітовта збігалися, вони висували програму збору руських земель.
14-16 ст.-час бурхливого розвитку феодальних відносин в руських, литовських, польських землях, період, коли в ході напруженої боротьби з Золотою Ордою, Кримським ханством і Туреччиною відбувалось становлення Руської і Польсько-Литовської держави. Ця епоха не була завершальним етапом в розвитку східноєвропейських країн в рамках феодалізму, вона може розглядатися як перехідний етап від періоду створення ранньофеодальної давньоруської держави і давньоруської народності до тієї епохи, коли відбулось возз’єднання українського, білоруського, російського народів в рамках централізованої держави. Аналіз політичного життя Східної Європи 14-16 ст. переконує в тому, що якщо сам факт створення великих державних утворень був обумовлений передусім їх внутрішнім розвитком, то темп, масштаби, активність процесів, що призвели до формування цих держав, залежали від співвідношення сил на міжнародній арені. При цьому необхідно враховувати східноєвропейську політику Золотої Орди, Кримського ханства,Туреччини, з одного боку, і Тевтонського Ордену, Імперії, Ватикану, з іншого.
Розділ 1 «Золотая Орда и страны Восточной Европы в 14 в.»
Історія феодальної Європи 14-16 ст.-час подолання політичної роздробленості, епоха створення централізованих національних держав, ці процеси були характерні і для слов’янських країн Східної Європи. Саме наприкінці 13 і в 14 ст. Польща стала на шлях створення єдиної національної держави. Становлення Московської централізованої держави завершилось наприкінці 15 ст., коли Іван 3 приєднав Новгород і Тверь, та здійснив ряд важливих реформ в країні. В цей час поряд з відцентровими з’являлись доцентрові тенденції(пов’язані з розвитком економіки окремих земель). Характерна риса-поширення тенденцій до консолідації на всій території Русі(як в Пн.-Сх. Русі, так і в Галицько-Волинському князівстві). Греков підкреслює, що тенденція до об’єднання окремих руських земель віддзеркалилась в літописанні:незважаючи на роздробленість, в літописах 12-поч. 13 ст. загальноруські проблеми продовжували займати важливе місце. В 1177 і 1212 рр. у Володимиру-на-Клязьмі були створені літописні зводи, які доводили, що об’єднання північних і південних земель Русі повинно зберігатись(за умови переміщення політичного центру з Києва до Володимира). З середини 13 ст. розвиток Русі відбувався в умовах складної міжнародної обстановки(монголо-татари). Поява в 20-40-х рр. 13 ст. монголів на руських землях призвело до їх розорення. Однак монголи не змінили основи соціального, політичного й релігійного життя, чого не змогли зробити й феодальні сили Західної Європи. Далі автор пише, що на землях Пн.-Сх. Русі існувало два центри об’єднання-Москва, і Тверь. На півдні виділився Галич. Якщо на півдні й пн.-сх. Русі об’єднання очолювали руські князі, то на заході централізація пов’язана зі становленням ранньофеодальної Литовської держави, що співпало з процесом консолідації дрібних західноруських князівств. В результаті відбувалось зближення, в процесі якого спочатку литовські князі виступали васалами руських князів, а потім відбувався зворотній процес. Цитата Преснякова: «здание первой литовской государственности было построено на русской территории, ее первым центром был Новгородок». В процесі створення Литовсько-Руської держави були випадки як збройної експансії литовців, так і «мирного» підкорення руських земель. Швидкому зростанню території ВКЛ сприяло також збереження автономних руських князівств. В результаті до складу Литви вже на початку 14 ст. входили Турово-Пінське, Вітебське, Мінське князівства, що свідчило про «збирання земель» литовцями(за Пресняковим). Греков підкреслює, що саме три об’єднавчі центри(Володимир, Галич, Новогрудок) стали самостійними центрами літописання, в них виникли самостійні церковні ієрархії. Про прагнення кожного великого князівства розглядати себе в якості центру руської землі свідчить церковна політика(кожен князь бажав зробити митрополитом свого ставленика). Якщо період до середини 14 ст. характеризується прихованою боротьбою, то з цього часу сторони(Московське князівство, Литва) вступають у відкриті військові конфлікти.Золота Орда. Значна кількість дослідників бачать в політиці Орди підтримку тенденцій сепаратизму, інші-підтримку доцентрових тенденцій(навіть вважали, що утворення Московської централізованої держави стало результатом здійснення планів Золотої Орди).
