(1415 — 19 травня 1480, Краків) — польський історик і дипломат, крупний католицький ієрарх, автор «Історії Польщі» в 12 томах. Ян Длугош народився у с. Бжезниця Пажещаньського повіту. Вчився в Краківському університеті (1428—1431), краківський канонік (з 1436), в 1439—1455 був секретарем кардинала Збігнева Олесницького. Він був посланий королем Польщі Казимиром IV у дипломатичні місії до Папського і Імперського дворів, і був залучений в переговори короля з Тевтонськими лицарями протягом Війни Тринадцяти Років (1454-66) і в мирних переговорах. У 1450 він був посланий королевою Софією Гальшани і королем Казимиром IV на мирні переговори між регентом Королівства Угорщини Яношом Хуняді і Яном Іскра, і в шість днів переконав їх підписати перемир'я. У 1461 польська делегація, яка включала Яна Длугоша зустрілась з емісарами чеського короля Їржі Подебрадського в Битомі. Після шестиденних розмов альянс між двома фракціями було укладено. У 1467 йому було довірено навчання сина короля.
Ян Длугош відхилив пропозицію стати Архієпископом Праги, але незабаром до смерті був вибраним Архієпископом Львова (1480). Серед багатьох його творів найбільш відома так звана «Хронікою Длугоша». Це історія Польщі, доведена до 1480, в 12 книгах на латинський мові. У «Хроніці Длугоша» використані матеріали державних і церковних архівів, польські, чеські і угорські хроніки, руські і литовські літописи. Вважається вершиною польської середньовічної історіографії.
