Щодо Києва, то Існує легендарний переказ про Ґедимінів похід сюди нібито в 1320 р., - як і у випадку з Волинню, недостовірний. Реальні сліди просування литовців на Подніпров'я сягають другої половини 1340-х, коли Ґедиміновому синові Ольґерду, тодішньому великому князеві литовському, був підпорядкований, серед іншого, Любеч із волостю. Тоді ж, У 1340-х, скориставшися з ослаблення Золотої Орди, інший Ґедимінів син Коріат-Михайло розпочинає просуватися на Поділля - обшир, що оформився в самостійну адміністративно-територіяльну одиницю вже за монгольських часів, охоплюючи простір між Дніпром і Дністром зі сходу на захід та між Россю й Чорним морем - з півночі на південь. Коріат та його сини утверджуються передусім у західній частині цього реґіону, або так званому Малому Поділлі, що обіймало околиці Кам'янця [нині Кам'янець-Подільський], Смотрича, Червонограда, Скали й Бакоти.
Деякі науковці взагалі спростовують поширену думку про захоплення Києва Гедиміном.
"Довгий час панувала думка, що Київ був завойований, великим князем Гедиміном у 1321 р. Опис походу литовського князя знаходиться у ряді білорусько-литовських літописів широкої редакції (Хроніки Биховця,Литовська та Жмойтська, Румянцевський, Євреїновский літописи тощо), а також у Густинському літописі. Але всі ці зводи більш пізнього походження (XVI — XVIII ст.) й грунтуються на різних джерелах, що часто вимагають найретельнішого критичного розбору. М. Стрийковський використовував для своєї відомої «Хроніки» літопис типу Биховця, проставляючи в ньому хронологію. З його роботи дана точка зору поширилась в українській та російській історіографії (В. М. Татіщев, М. М. Щербатов, M. Ф. Берлинський, М. І. Костомаров тощо).
У 1817 р. з різкою критикою «сумнівного оповідання Стрийковського» виступив M. M. Карамзін. Він писав, що «сіє оповідання історика... навряд чи базується на яких-небудь сучасних або достовірних свідоцтвах». M. M. Карамзін вказав на ряд писемних документів, що показують численні помилки та протиріччя у літописному оповіданні про захоплення Києва Гедиміном у 1321 р.50 Проте ці зауваження історика довгий час лишалися поза увагою в історіографії.
Найбільш грунтовно дослідив це питання у 80-х роках XIX ст. В. Б. Антонович, який розглядав проблему історичного розвитку Києва у післямонгольскі часи. Дослідник навів багато нових аргументів проти думки про захоплення Києва Гедиміном у 20-х роках XIV ст. й обгрунтував твердження про включення Київської землі до складу Великого князівства Литовського та Руського вже за часи Ольгерда 51. Думку В. Б. Антоновича повністю поділяв і M. C. Грушевський...він вважав,що це просто були вставки у літописі.ці типу вставки зробили гольшанські.
Це твердження про перехід Києва під владу литовського князя у 1362 — 1363 рр., в цілому, отримало визнання більшості дослідників кінця XIX — початку XX ст. Навіть історики, що виступили на захист літописного оповідання про взяття Києва князем Гедиміном (М. В. Владимирський-Буданов, М. П. Дашкевич, M. K. Любавський) були вимушені визнати наявність у ньому анахронізмів та протиріч. М. П. Дашкевич вважав, що повідомлення все ж має під собою якийсь грунт, але ці події відбулися вже у 30-х роках. Літописне оповідання, на його думку, являє собою «поширення і вільну обробку первісно цілком достовірних, але тих, що належали до різночасових випадків повідомлень». До нього слід ставитись «не як до точного документального чи літописного свідоцтва сучасника, а як до пізнішої передачі й зводу першопочаткових даних» 52. M. K. Любавський вважав, що хроніст «невправно згрупував ... подробиці, переплутав й спотворив імена, але навряд чи видумав самий факт» 53. Таким чином, захисники літописної версії визнають доволі малу джерелознавчу надійність цього повідомлення.
У сучасній історіографії переважає думка, що Київ увійшов до складу Литовської держави у 1362 — 1363 рр. (О.І. Насонов, В. Т. Пашуто, В. І. Пічета, І. Б. Греков, М. Ф. Котляр тощо). Проте є дослідники, які вважають достовірним дане повідомлення Биховця й використовують його у своїх побудовах. Вони дещо по-різному датують похід Гедиміна на Київ (А. І. Рогов — 1322 р., Ф. М. Шабульдо — 1324 р., Р. Батура — 1325 р.). Але й ці вчені вимушені визнати, що головний з /60/ точки зору історії факт (реальне включення Київської землі до складу Литовської держави) відбувся лише у 60-ті роки XIV ст. Практично ці історики змушені повторно «завойовувати» місто вже під час князювання Ольгерда. Ф. М. Шабульдо висунув думку, що у 20-х роках відбивався лише перший етап литовської експансії на Південну Русь (конкретніше Київську землю)."
Проте коли б і як не перейшов Київ та інші українські землі до складу Литовської держави головним залишається положення
1. Похід Гедиміна на Кијв
За бл-лит. літоп.Війська Гедиміна оволоділи Овручем і Житом.А потім розгромив біля Білгорода на р.Грінь кијвське військо-складалось з боярства,княж.друж.,друж. Брянск.князівства.Після захоп. Білгород і обложили Кијв. Біля міс.трив. облога Києва поті Кијв здався і бояри визн.велик. князя Гедиміна.Населення присягнуло на вірність Гедиміну. Бояри не зберегли своєј отчини.Потім приєдналися Вишгород, Черкаси, Канів, Луцьк.і Переяс. княз. Після повернення до Литви Гедимін залишив намісництво.Все викладено у 2 лит. зводі і хроніці Стрийковського. Вони пишуть, що Кијв здобули весн.-літ 1324р. Саме в цей час Тевт.орд. скористався нагодою і вдерся на тер. Литви. Таку думку відстоював Дашкевич і датує подіј 1333р.З його думкою погод. Любавський. Інші датують 1322 і 1325р.
русіна-взагалі не довіряє літописам,вона не вірить в похід.яковенко-заперечує,що був похід.але хроніка жимонтійська стверджує,що похід був.,і хроніка биховця також.дашкевич і шабульдо за походи.вони всі опираються на хроніку стрийковського.
Антонович не вірить,його підтримує грушевський.гедимінос-предок гальшанських і типу вони вставили ці вкладки про його похід,щоб прославити.
