Мови:
За Ведійської доби в північно-західних регіонах Індії поширився санскрит— мова індо аріїв. Одна із середньо індійських мов, магадхібхаша, стала державною мовою династії Маур’їв, інша, палі,— мовою буддизму. мовне розмаїття мало в країні не лише етнічну, а й соціальну основу. В одному з ранніх буддійських трактатів згадувалися 64 різновиди індійського письма, кожен з яких використовувався для окремої мови. Найдавніша індійська писемність склалася ще в епоху Хараппи, тобто в III тис. до н. е.( для потреб діловодства, а вся релігійно-філософська, наукова та художня література передавалася в усній формі)
Освіта в Стародавній Індії тривалий час мала форму мнемоніки, тобто заучування текстів напам’ять. Потрібні тексти учням диктував учитель. Учні визубрювали напам’ять граматику Паніні та словник санскритських синонімів, а також низку інших фоліантів, причому так, щоб можна було цитувати їх з будь-якої фрази.
В перші століття нашої ери в країні з’явилися перші буддійські університети, в яких студенти вивчали релігійно-філософські доктрини, граматику, медицину, логіку тощо. Найбільше славився університет у Наланді навчалося близько 8 тис. студентів, працювало понад 1,5 тис.