- староіндійські писемні пам’ятки (цейлонських хронік перших століть нашої ери та "Кашмірської хроніки" XIII ст.), З релігійно-філософських пам’яток індологи найбільше цінують священні книги Веди, які складаються з чотирьох основних збірників: Рігведи (гімни), Самаведи (наспіви), Яджурведи (жертвопринесення) та Атхарваведи (закляття та замовляння), причому три останні збірники дійшли до нас у кількох редакціях — самхітах. Су три (Супи), що їх іноді називають "частиною Вед" — Ведангою. Це шість релігійно-філософських і наукових трактатів, які містять інформацію про релігійне та громадсько-правове життя стародавніх індійців. Шастри, які виникли на основі Сутр і частково складені—— у віршовій формі. З цих наукових та політичних трактатів індологи виділяють Дхармашастри та Артхашастру.
Звертаються індологи за історичною інформацією також до буддійської та індуїстської літератури, особливо до легенд-пуран (традиція налічує 18 пуран).
- іноземці. - першим описав цю "країну тисячі чудес" у VI ст. до н. е. грек Скілак, потім - учасники індійського походу Александра Македонського в IV ст. до н. є. На зібраному ними матеріалі побудували свій опис Індії Плутарх, Курцій Руф, Помпей Трога, інші античні автори. "Індіка" та "Анабазис" Арріан. Важливим історичним джерелом служать також цейлонські хроніки, подорожні нотатки китайських паломників до буддійських святинь — Сюань Цзана, Фа Сяня, І Цзіна та ін.
- Здобутки археологічного дослідження Індії доволі невеликі. Першими вагомими стали розкопки пограбованих руїн Мохенджо-Даро та Хараппи на початку 20-х років XX ст. ( Дж. Маршалл зі Д. Р. Сахні та Р. Д. Банерджі); розкопано на початку 50-х років "культуру сірої розписної кераміки", яку вчені здебільшого пов’язують з "аріями", кілька стародавніх столиць (Раджагріха, Паталіпутра тощо), фортець (у Рупал і, Уджаяні тощо), буддійських храмів та монастирів (у Карлі, Аджанті, штаті Андхра-Прадеш та ін.)- Нині продовжуються розкопки хараппських поселень (їх виявлено вже понад тисячу),
