Географічний ареал Стародавньої Індії — це весь Індостан, тобто територія сучасних держав — Республіки Індія, Пакистану, Непалу, Бангладеш та Шрі-Ланки. Тут склалися три географічні зони: Північно-Західна, Північно-Східна та Південна.("Країна п’яти рік" — Пенджаб). Розливи Інду, що витікав із Гімалаїв, залежали від танення снігів у горах і тому були нестабільними. Вологі мусони не досягали долини Інду, дощів там випадало дуже мало, влітку шаленіли гарячі вітри пустелі, тому земля вкривалася зеленню лише взимку, коли Інд розливався.
Північно-Східна Індія була розташована в зоні тропіків, її клімат визначався мусонами Індійського океану.
Родючий алювій, тепличний клімат перетворили долину Гангу на справжнє царство Флори. Схили Гімалаїв вкривали одвічні ліси, долинну місцевість -— бамбукові хащі та мангові гаї, в пониззі Гангу буяли очерет, папірус, лотос.
Надра басейнів Інду й Гангу були багаті на сировинні ресурси, особливо на мідну та залізну руди. Найбагатшими покладами металевих руд, які до того ж залягали майже на поверхні землі, славився південно-східний Біхар (на сході басейну Гангу).
Таким чином, природнокліматичні умови в Північній Індії, де з’явилися найдавніші індійські цивілізації, були загалом сприятливими для господарської діяльності людини. Іригаційний характер землеробства та потреба відвойовувати землі в джунглів були тими чинниками, які сприяли згуртуванню селян у трудовий колектив.
Інакше склалися природнокліматичні умови в Південній Індії, відрізаній від Північної суцільним ланцюгом гірських кряжів. У центральній частині материка (плоскогір’я Деканом) було можливе лише терасне землеробство. Ріки Декану повноводні, піски найбільших із них, Годаварі й Кістані (Крішну), багаті на золото й алмази.
