Анатолію — півострів між Чорним і Середземним морями — часто називають мостом між Європою та Азією. її територія, за винятком невеликих приморських низин, являє собою високогірне плато, обрамлене на півночі й півдні молодшими горами — Понтійським Тавром і Малоазійським Тавром.
Морське узбережжя й річкові долини на заході півострова - сухий середземноморським клімат .У Причорномор’ї клімат помірно теплий і достатньо вологий для розвитку землеробства.
промислова сировина- мінералали (в тому числі вулканічним обсидіаном), мідними, залізними й свинцевими рудами .
Етногенез центрально анатолійського (каппадокійського) населення, яке спілкувалося хетто-лувійськими діалектами індоєвропейської групи мов, залишається предметом наукових дискусій. Спершу засвідчили в джерелах свою присутність у Центральній Анатолії палайці, мова яких також була індоєвропейським діалектом. (гірській області Пала й Туманна.) Згодом у цьому регіоні вже господарювали й лувійці, мовою яких складено частину документів архіву в Богазкьої. їхній етнонім походить від топоніму Лувія — архаїчної назви малоазійської області, перейменованої згодом на Арцаву. Хетти ж, які також мали осідок у Центральній Анатолії, називали свою мову неситською — за топонімом Неса (архаїчна назва Каніша). У Малій Азії були попередники індоєвропейців — палайців, лувійців і неситів —хатті (протохетти) та каски (каскейці) Причорноморського Тавру. Хеттський етнос утворився шляхом злиття індоєвропейців з корінними хаттськими племенами. Східними сусідами хеттів були споріднені з урартами Закавказзя хуррити.
