Люди почали селитися в Нільській долині ще в сиву давнину. Перші їхні ранньоземлеробські поселення там датуються VII тис. до н.е. Вони складалися з кількох землянок і халуп. У господарській діяльності найдавніших поселенців у долині Нілу відчувався вплив середньоазіатського населення, яке, зокрема, навчило тамтешню людність розводити овець та кіз. Квартали пізніших таких поселень у Єгипті VI – V тис до н.е. вже налічували по 12-13 халуп. На межі V – IV тис. жителі країни (археологи назвали їх бадарійцями) вступили в мідно-кам’яний вік, навчилися кувати самородну мідь, користувалися на полюванні бумерангом. Єгиптяни IV тис. (їх умовно назвали амратійцями) започаткували іригаційне землеробство, навчилися ткацтву. Серед них уже з’явилася майнова та соціальна нерівність, можливо, навіть перша раби (припустити наявність рабів дозволяють тогочасні зображення зв’язаних полонених).
Державність з’явилася у Єгипті в другій половині IV тис. до н.е. у формі адміністративно-територіальних одиниць, що їх історики назвали грецьким терміном номи. На світанку єгипетської державності, в Ранньодинастичну добу, у Верхньому й Нижньому Єгипті існувало відповідно 16 і 10 номів, а до кінця Стародавнього царства їх кількість зросла відповідно до 22 і 20. Кожен ном займав територію, окреслену місцевою іригаційною мережею, й був автономним господарським та адміністративним організмом. Номи Верхнього Єгипту розташувались від першого Нільського порога до Дельти один зп одним, ланцюгом, номи ж Нижнього Єгипту були розкидані поміж боліт Дельти. На чолі ному стояв номарх, колишній родовий старійшина, а тепер, з появою держави, місцевий царьок, який був головним адміністратором, очолював номове ополчення, виступав у ролі верховного жерця нового культу, керував іригаційним будівництвом.
Номи постійно конфліктивали між собою. Сутички між ними, нерідко кровопролитні, спалахували через господарські суперечності та на релігійному грунті при найменшому послабленні центральної влади.
Життєва необхідність централізованого контролю за розподілом паводкових вод Нілу неминуче вела до політичного об’єднання країни. Наприкінці IV тис. до н.е. єгипетські номи об’єдналися у дві держави – Південне і Північне царства, столицями яких (можливо, не столицями, а священними містами, центрами поломництва) стали відповідно Енхаб (Нехен) і Буто. Символами цих держав слугували відповідно ківтки лотоса та папіруса, верховними богами – Сокіл і Гадюка. Володар Південного Царства носив білу куглеподібну корону, володар Північного Царства – червону золоту корону у формі обруча зі спіраллю. Кожен з цих володарів прагнув стати повновладним володарем Єгипту. Про гостре політичне суперництво між ними свідчила поява архаїчного міфу про перемогу бога Гора, культ якого склався у Верхньому Єгипті, над нижньоєгипетським богом Сетом.
Першим єгипетським володарем, про якого зберегла пам'ять історія, був вкрхньоєгипетський цар, що мав дивне ім’я Скорпіон. Він вийшов переможцем у війні з північними номами. Після нього у Верхньому та Нижньому Єгипті володарювало ще кілька (чи кілька десятків) царів. Першим загально єгипетським царем став на рубежі IV-III тис до н.е. Міна (Менес). Єгиптологи нерідко ототожнюють його то з Нармером, то з володарем на ім’я Аха, то приписують всі ці імена одній особі. З воцарінням Міни завершився Додинастичний період історії Єгипту.
Втім. Частина єгиптологів вважає, що створення єдиної Єгипетської держави – це тривалий, складний політичний процес, у якому брали участь і попередники, і наступники Міни.
