Розподіл праці серед мешканців громади за доби неоліту (7-5 тис. р. н. е.) починає мати статево-віковий характер у населення, як із виробничим, так і з привласнюючим господарством. У землеробів на чоловіків припадали найбільш працемісткі роботи: розчищення поля, підготування ґрунту до посіву. З цією метою створювалися робочі групи з членів общини, іноді з запрошенням сусідів – родичів. На ранніх етапах розвитку скотарства велику роль відігравала праця жінок. Але пізніше із зростанням стада, догляд за тваринами ставав справою чоловіків та юнаків. Мисливство та рибальство також були чоловічим заняттями, збиральництвом займалися жінки. Вони готували їжу, збирали хмиз, носили воду, доглядали маленьких дітей. Саме жінки за етнографічними даними у більшості випадків ліпили глиняний посуд. У суспільствах із привласнюючою економікою жіноче збиральництво іноді давало більшість продуктів харчування. Однак мисливство було важливим фактором соціальних зв’язків і вимагало організованих форм праці, що надавало великого значення діяльності чоловіків в об’єднаному трудовому колективі. Вони також займались виробництвом основних знарядь праць. Функції жінки в общині були направлені на забезпечення внутрішньо-общинного біосоціального відтворення. Вони пов’язані з відтворенням індивіда та підтриманням економічної основи власного осередку, що складався з жінки та її дітей і, частково, чоловіка. Зовнішнім середовищем для жінки були сама община, та її осередки з інших жінок та дітей. Взаємодія з ними здійснювалася через обмін їжею, сумісні роботи, взаємодопомогу при догляді дітей. Це нагадує жіночі громади під час довготривалої відсутності чоловіків в період війни в пізні століття. Але думаю, що мисливська діяльність жінок також могла мати місце за довгої відсутності чоловіків. І в цей час жінки виконували роль захисниць. Припускаю, що в зв’язку з розподілом праці і взаємодопомогою, між жінками утворювалися групи з різними обов’язками: одні слідкували за дітьми, другі займались виробництвом, ремісництвом, інші випасали худобу та охороняли плем’я. Це змушує нас замислитися. Для того щоб із дня в день робота йшла легше, більш організовано, і діяльність майстрів, тої чи іншої майбутньої галузі, удосконалювалась, потрібно було вчитися на помилках, систематизувати знання і передавати іншим. Думаю, що створювалися своєрідні первісні школи, де передавалися знання конкретної групи, конкретної діяльності. І займалися цим саме жінки. Навіть якщо припускати, що жінки ніколи не займались мисливством (в чому я особисто сильно сумніваюсь) то не думаю, що скотарська справа була дуже легкою. Потрібні володіння багатьма навичками: утримувати худобу в стаді, захищати її від диких звірів та голодних сусідів. І якщо жінка була першою, то напевне вона володіла ними, а з часом і удосконалювала. І саме вона навчала своїх дітей – хлопчиків скотарству. І останнє: жінки – охоронниці – чи це не перші жінки-воїни, чи не найперші амазонки? Зрозуміло, що для того щоб бути хорошим захисником, треба постійно удосконалюватися в майстерності а значить тренуватися. Тренуватися впродовж дня, забавлятись та влаштовувати змагання. Мушу зазначити, що і хлопчики і дівчата росли і виховувались разом, а при досягненні певного віку розділялися на громади. Хоча я особисто думаю, що в ці ранні періоди розвитку нашого народу вже простежувалися розподіли на касти (може не так чітко, як хотілося б історикам), а жінка займала ще й верховну роль, тому можна припустити, що кастовий розподіл стосувався і жінок. Це простежується на протязі всієї нашої історії: жінки-раби, жінки-вайш’ї, жінки-волхвині, були жінки-цариці, тобто жінки-воїни. Цьому є підтвердженням релігійний світогляд людей мезолітної епохи. В цей період з являється багато образів Матері-Богині, як
віддзеркалення різноманітних сил природи. У древніх шумерів – це богиня любові Іштар, яка має багато імен – Владичиця, Цариця Царів, Діва-Войовниця. Велику роль в обрядах відводили вогню. Йому звичайно придавалося очищувальна сила, що найяскравіше виявлялося у вогнищах, розведених на похованнях у ямах із множинними захороненнями. Не виключено, що компонентом вогню, який символізував відродження, були вуглини в могилах. В Україні з правіку відомо, що жінка була берегинею сімейного вогню (родинного, родового, народного).
Згідно з таким світосприйманням формувалися обряди того періоду. Один із них – ініціація. Це своєрідний вид навчання юнаків і дівчат. Його призначення полягало у передачі комплексу трудових навичок і знань, про родові звичаї, легенди, вірування, ознайомлення з родовими таємницями, піснями, танцями. Ініціації закінчувалися для юнаків випробуванням на витривалість. Ті, хто проходив ініціацію, вважався дорослим, здатним до трудового життя.
Що стосується гендерного аспекту, то в так званих “традиційних суспільствах” саме статево специфічні обряди ініціації сприяли формуванню відмінних цінностей чоловіків та жінок. Обряди ініціації хлопчиків стимулювали деконструкцію цінностей дитячого й жіночого світу та сприйняття цінностей дорослих чоловіків. Обряди ініціації дівчат стимулювали самоототожнення із жіночою репродуктивною роллю, відповідно обмежуючи та спрямовуючи їх ціннісне самовизначення.
На думку сучасного французького філософа Е.Морена, кожна дитина чоловічої статі формується шляхом проходження спочатку через жіночу культуру (у взаєминах з матір’ю), потім – через молодіжну, і зрештою – через чоловічу дорослу культуру. Отже, системою через дитинство і юність забезпечується відтворення соціокультурної моделі – повне для чоловіка й неповне для жінки, яка залишається підпорядкованою культурним обмеженням. Досягаючи дорослого віку, чоловік “витісняє” прожиті ним етапи жіночої і молодіжної культури, проте це витіснення не обов’язково має бути повним і постійним
