ГКТ – істор сформований комплекси гос-тва і к-ри етносів,які проживають у схожих геогр.. умовах і знах прибли. На однак соц-політ і госп-культ рівні роз-ку. Господарсько-культурний тип включає такі складові: особливості господарства, знаряддя праці, специфічне для даного господарсько-культурного типу хатнє начиння, одяг, системи харчування, оздоблення жител. Зазначені складові матеріальної і духовної культури є втіленням у собі не тільки господарських, а й етнічних рис.
На основі археологічних джерел та системного підходу виявляено риси етнічної специфіки в побуті, предметах матеріальної і духовної культури первісних мисливців на мамонтів, бізонів та північного оленя.
Вихідними для етнокультурних реконструкцій протоетносів є господарсько-побутові відмінності, які є найбільш доступними для дослідника. Господарсько-побутові відмінності фіксуються в способах життя первісних колективів.
Самосвідомість за пізньопалеолітичної доби виступає як чинник групової консолідації через кровну та соціальну спорідненість. Самосвідомість тісно пов’язана з соціальним середовищем, уявленням про спільне походження (від єдиного предка). Слід зазначити, що первісні протоетнічні утворення могли ще не усвідомлюватися їх носіями повною мірою як такі. Проте наявність останніх певним чином впливала на стереотипи поведінки людей, які у відповідних ситуаціях неусвідомлено чинили саме так, а не по-іншому.
Господарсько-культурні варіанти є сукупністю археологічних культур. Сучасні археологи господарсько-культурні типи розглядають як моделі адаптації до навколишнього середовища, які, головним чином, залежали від рівня розвитку первісних колективів та природного оточення. Кожен людський колектив взаємодіяв з конкретним ландшафтним оточенням і міг мати різну господарську спеціалізацію, що призводило до появи в кожному районі місцевої специфіки в матеріальній та духовній культурі
Тер-ія є необ умовою формув етніч спільності,оскільки передбачає спілкув людей,які на ній прожив і є основою для роз-ку ЕК,мовних, культ зв’язків.
Гкт несе в собі етнічне навантаження,що простеж. В мат к-рі ранньопервіс соціумів. Наявність сировини суттєво вплив на геогр. Розселення пізньопалеоліт людини. ГКТ безпосередньо впливає на ІЕС
Господ. Спеціалізація пер колективів проявляється у вир-цтві одягу та взуття. За етног. Данними, ескімоси викор глухий хутряний одяг в 2 шари з капюшоном. Такий одяг носили й мешканці при льодовикової зони,на що вказують зображ на пізньопалеол статуетках з бивня мамонта,які поз з тер-ії Сибіру!(Мальта та Буреть)
Пн чукчі і ескімоси –гос-тво схоже, але відріз мат к-ра
(У первісних колективах мисливців на мамонта, бізона і північного оленя вдалося простежити особливості розвитку матеріальної і духовної культури, притаманні виключно даним громадам. Поселення мисливців на мамонтів вирізняються складною планіграфією. Розвиток структури поселень характеризується еволюцією господарсько-побутових комплексів від нерозчленованого поселення до відокремлення господарсько-побутового комплексу. Центром господарсько-побутового комплексу було житло, виготовлене з кісток мамонтів, навколо якого розміщувалися зовнішні вогнища, ями-сховища, призначені для зберігання м’яса та кісток, дренування поверхні, ями виробничого призначення, виробничі центри. Сезонні поселення мали спрощену структуру планування. Первісні мисливці на мамонтів володіли складною технікою житлобудування. Етнічні риси в оформленні та конструкції жител можна побачити на прикладі четвертого межиріцького житла. В його забудові використане симетричне та ритмічне розташування групи кісток. Кістки мамонтів в зовнішній обкладці утворюють об’ємно-архітектурний орнамент.
Обрядовість носіїв даного господарсько-культурного типу була пов’язана з культом жінки-прародительки. На поселеннях мисливців на мамонтів знаходять чимало жіночих статуеток, виготовлених з бивня мамонта.
Мисливці Півдня полювали, головним чином, на бізона. В південно-східній частині України полювання на бізона доповнювалося полюванням на коня. Характерною рисою цього господарсько-культурного варіанта є існування поселень двох типів: складної планіграфії (Анетівка ІІ, Амвросіївка) та таких, які вирізняються спрощеною забудовою. На поселеннях зі складною планіграфічною структурою простежуються спеціалізовані ділянки для виготовлення мисливського спорядження та знарядь праці, білування здобичі, місця культового призначення. Житла, очевидно, були легкої конструкції, конусоподібної форми, які зверху мали покриття зі шкір бізонів. Первісні мисливці на бізонів використовували в полюванні списи з кістяними (Амвросіївка) або роговими (Анетівка ІІ) наконечниками, довжина яких досягала 20 см. З розвитком мисливської техніки пов’язаний і високий відсоток мікролітів. Для зберігання м’яса могли застосовувати метод сушіння. Особливо високого розвитку досягли мисливці на бізонів в обробці кістки, з якої виготовляли знаряддя праці. Світоглядні орієнтації мешканців поселення були пов’язані з культом бізона.
Носії господарсько-культурного типу на північного оленя, які населяли територію Подністров’я та Волині, будували житла легких конструкцій, округлої чи овальної форми, а також куріньоподібні. В центрі житла розміщувалося вогнище. Виробничі центри розташовувалися поза житлом. Складовою поселень були зовнішні вогнища. Житла вкривалися шкурами північних оленів. Значну роль у господарській діяльності мало збиральництво. На поселеннях в значній кількості виявлені морські та річкові черепашки, пести-терочники, відбійники, велики видовжені ножі, мотикоподібні знаряддя. Знаряддя праці та мисливську зброю виготовляли з рогів північного оленя. Одяг, скоріш за все, шився з оленячих шкір і був глухим за кроєм. Для виготовлення предметів мистецтва застосовувався ріг північного оленя, ікла мамонтів, мергель. В обрядових діях використовувалися музичні інструменти (сопілки та ранньопервісні флейти).
Господарсько-культурний тип несе в собі етнічне навантаження, що простежується в матеріальній культурі ранньопервісних соціумів. Навколишнє середовище зумовлювало господарську діяльність населення. Так, наявність крем’яної сировини суттєво впливала на географію розселення пізньопалеолітичної людини. Картографування пам’яток цього періоду показує концентрацію значної кількості пам’яток в районах, багатих на поклади сировини: Кримський регіон, Новгород-Сіверський район, Середнє Подністров’я. Часто стоянки розміщувалися в районах із вдалим рельєфом. Пам’ятки південної зони мисливців на бізона вказують, що первісні колективи цього регіону оселялися в місцях з добре вираженою розчленованістю рельєфу, що значно полегшувало загоне полювання (Амвросіївка, Анетівка ІІ, Велика Аккаржа). Пізньопалеолітичні пам’ятки мисливців на мамонта розташовувалися в долинах річок з широкими заплавами (Мізин, Межиріч, Гінці, Кирилівська).
Розвиток первісних колективів проходив переважно за часів холодного клімату. За таких природних умов мисливці на мамонта не могли мешкати поза утеплених жител. Такі житла, виготовлені з кісток мамонта, виявлено на поселеннях Середнього Подніпров’я: Мізин, Межиріч, Добранічівка тощо. На поселеннях Південного регіону України знайдено залишки легких наземних жител каркасного типу. Такі житла, ймовірно, вкривалися шкурами бізонів. Поселення цього регіону тяжіють до складної планіграфічної структури (Амвросіївка, Анетівка ІІ, Велика Аккаржа). Поселення Муралівка, Сагайдак, Ями мали спрощену структуру.
Полювання на тварин, які населяли Південний та Північний регіони України, потребувало різних прийомів та навичок. Носії господарсько-культурного типу мисливців на бізона для полювання використовували штучні загони або природні урвища. Розташування більшості пізньопалеолітичних поселень мисливців на мамонта поблизу водних джерел дає підстави вважати, що первісні колективи могли добувати цей вид тварин, заганяючи їх в болото або на тонкий лід. Поселення пізньопалеолітичних мисливців на північного оленя розташовані, головним чином, поблизу води, що значно полегшувало колективне полювання на оленів.
Господарська-культурна належність населення простежується в матеріалах інвентарю, пов’язаного зі специфічними видами діяльності населення.
Матеріали поселень Подністров’я (Молодове V, Кормань ІV) свідчать про значну роль збиральництва в регіоні, на що вказують пести-терочники, виявлені у великій кількості. Проявом господарської спеціалізації є великий відсоток мікроінвентаря на поселеннях степової зони. Характерною рисою пізньопалеолітичної техніки в Західному регіоні України є використання м’яких порід каменю, придатного для шліфування та свердління.
Господарська спеціалізація первісних колективів проявлялася у виробництві одягу та взуття. За етнографічними даними, ескімоси використовували глухий хутряний одяг в два шари з капюшоном. Такий одяг носили і мешканці прильодовикової зони, на що вказують зображення подібного одягу на пізньопалеолітичних статуетках з бивня мамонта, які походять з території Сибіру (Мальта та Буреть).
Відповідно до господарської спеціалізації носіїв конкретних господарсько-культурних типів, у пізньому палеоліті простежуються відмінності в споживанні, способах зберігання та обробки їжі, домінуванні чи відсутності рослинного компонента тощо. На території Прикарпаття та Подністров’я значна роль у господарській стратегії належала збиральництву (пести-терочники з поселень Молодове І, V). У північних регіонах роль рослинної їжі була значно меншою, що зумовлене небагатою рослинністю в прильодовикових степах. Мисливці на мамона зберігали м’ясо в спеціально призначених для цього місцях – ямах-сховищах. Мешканці Півдня могли застосовувати для зберігання м’яса метод сушіння або в’ялення.
На прикладі пізньопалеолітичних поселень України в межах єдиного регіону простежується існування археологічних культур з однаковим типом господарства, що свідчить про етнічну специфіку цих людських колективів. Під дією цілої низки факторів (природного, функціонального, соціального тощо), господарсько-культурний тип набував етнічних рис, відбувалася його етнізація.
