Термін «славне тридцятиліття» був введений Жаном Фурастье в 1979 р. за аналогією з «Трьома славними днями» 27-29 липня Липневої революції 1830 р. для позначення періоду з 1946 по 1975 роки, коли в розвинених капіталістичних країнах, головним чином членах Організації економічного співробітництва і розвитку, відбулися значні економічні і соціальні зміни, що в західноєвропейських країнах і Японії, з сорокарічним відставанням від США, сформувалося суспільство споживання, а у Франції рівень життя став одним з найвищих в світі. На першу половину «Славного тридцятиліття» довелося економічне відновлення країн, що постраждали під час Другої світової війни (план Маршалла). Для всього періоду в цілому було характерно: найвище зростання промислового виробництва (середньорічне зростання 5%), досягнення мінімального рівня безробіття в більшості країн (у Франції 1,8%, в Японії 1,3%, в ФРН менше 1%, в Швейцарії повна зайнятість), демографічний вибух (особливо у Франції, ФРН, США та Канаді). Високому економічному зростанню сприяли відносна дешевизна вуглеводневих енергоносіїв на світовому ринку, висока тривалість робочого дня і подолання технологічного відставання від США. Експропріація майна в колабораціоністів Франції в 1946 р. дала основу для виникнення потужного націоналізованого сектора економіки (в тому числі знамениті компанії «Рено» і «Пежо»). У період Четвертої республіки уряд підтримував систему вільного підприємництва і лібералізацію ринкових відносин. У той же час викликана науково-технічним прогресом структурна перебудова економіки вимагала залучення науково-технічних кадрів, збільшення інвестицій. Нездатність уряду вирішити ці завдання привела Францію до відставання по динаміці розвитку від ФРН, Японії та США. У 1958 р. після приходу до влади генерала де Голля держава отримала широкі прерогативи в стратегічному плануванні економіки і регулювання трудових відносин. У державному секторі стало допускатися участь робітників в отриманні прибутку свого підприємства шляхом продажу їм його акцій. Приватні підприємства, що вводили «систему участі», отримували податкові пільги. Ці заходи були спрямовані на подолання майнового і політичного антагонізму у французькому суспільстві В економічній політиці де Голль застосовував суміш традиції і новаторства. Дійсним творцем цієї політики був голова «Європейської економічної комісії» Жак Рюефф, який проводив монетаристстку реформу, яка передбачала зменшення грошового обігу, державних витрат, девальвацію, конвертованість і «новий франк» в 100 разів дорожче старого. В «план Рюеффа», що був представлений 8 грудня 1958 р. входило також скасування зовнішніх мит і квот: Франція була надана вільному підприємництву і ринку. Результати економічної політики де Голля не змусили себе чекати: ВНП на початку 1960-х рр. ріс на 6-7% в рік, в 1956-1962 рр. подвоївся експорт, обсяги промислового виробництва зросли в три рази, франк став твердою валютою, населення збільшилося з 41 млн. в 1941 р. до 52 млн. осіб в 1974 р.
