Передумови і причини встановлення нацистської диктатури:
Це, насамперед, економічна криза 1929 – 1933 рр. Обсяг промислового виробництва скоротився на 40%, прибутки трудящий на 42%. Безробітних - 6 млн. чол. Страйки - до 2 тис. в рік. Ситуація ускладнювалась високою монополізацією економіки, необхідністю сплачувати репарації. В країні існувала політична нестабільність: перманентні парламентські вибори (в 1930 р. - двічі; в 1932 р. ще декілька змін урядів. Уряди не опиралися, як це вимагала стаття 54 Веймарської конституції, на більшість в парламенті. Падала роль парламенту: якщо в 1930 р. було проведено 94 засідання рейхстагу, в 1931 р. - тільки 41, то в 1932 р. - всього 13. Країна все більше управлялася з допомогою надзвичайних законів: в 1930 р. парламент прийняв 52 закони при 5 надзвичайних, в 1932 р. - 5 законів при 60 надзвичайних. Президент Гіндербург (йому виповнилось у 1932 р. 85 років) та його оточення широко користувалися ст.48 конституції, що надавала президенту диктаторські права. Також — посилення пропагандистської кампанії А. Гітлера: партапарат вів безперервну пропаганду, лунали обіцянки покінчити з безробіттям, вивести націю на гідний рівень, покінчити з кризою. Активно діяли загони СА та СС. Росла чисельність нацистської партії: в 1933 р. майже 1,5 млн. чол. Водночас зростав вплив партії в країні: якщо в 1928 р. за них голосувало 800 тис. чол., то в 1930 р. - 6,4 млн. чол. (тобто у 8 разів більше, 107 депутатських мандатів), а в червні 1932 р.-13,7 млн. (280 депутатських мандати). Правда, дана кількість депутатських місць не складала абсолютну більшість в парламенті.
29 січня 1933 р. останній канцлер Веймарської республіки Шлейхер подав у відставку. 30 січня 1933 р. президент Гіндербург своїм декретом призначив канцлером А.Гітлера. З формальної точки зору все відбулося законним чином, а фактично прихід до влади Гітлера означав державний переворот і встановлення тоталітарного режиму. Ввійшовши в коаліційний «уряд національної концентрації» всього з трьома портфелями - канцлера (Гітлер), міністра внутрішніх справ (Фрік) і комісара повітряного транспорту (Герінг), але маючи розгалужену партійну організацію, філософську, стратегічну та практичну програму, націонал-соціалісти поставили перед собою такі тактичні завдання: 1) розгін представницької влади в центрі та місцях; 2) контроль над засобами масової інформації; 3) чистка апарату МВС та поліції (від соціал-демократів); 4) створення поліції з власних штурмових загонів; 5) усунення опозиції; 6) проведення нових виборів, контрольованих урядом; 7) формування однопартійного (нацистського) уряду. Методами були обрані: нагнітання антикомуністичної істерії, вуличний та поліцейський терор. До речі, антидемократизм та антисемітизм націонал-соціалістичної доктрини на даному етапі на перший план не висувалися. Навпаки, мова йшла про «облагородження демократії».
Етапи встановлення диктатури: 1) січень – липень 1933 р. (двоякість — з одного боку, безперервно підкреслювалась конституційність всіх заходів, з іншого - йшла пропаганда «істино народної революції», здійснюваної нацистами зверху, і яка є законною і необхідною, щоб попередити всезагальне повстання, кероване комуністами. 2 лютого було розпущено парламент і призначено нові вибори на 5 березня. 4 лютого - президентський указ «Про захист німецького народу», що обмежував свободу друку, 6 лютого розпущено ландтаг Пруссії, 17 лютого - поліція отримала право застосовувати вогнепальну зброю проти політичної опозиції, 22 лютого - створена «допоміжна поліція», і, нарешті, 27 лютого - запалав рейхстаг. 5 березня відбулися всезагальні вибори, нацисти отримали відносну перемогу - 43,9% (це в умовах вже відкритого терору). КПН завоювала 5 млн. голосів - 81 депутатський мандат. Але на час відкриття нового парламенту 81 депутат-комуніст знаходилися або в тюрмі, або в «бігах». їх відсутність дозволила Гітлеру провести 23 березня закон про надзвичайні повноваження уряду. Проти закону голосували тільки соціал-демократи. 22 червня СДПН заборонена і розпущена, 14 липня заборонені всі інші партії, окрім НСДАП); 2) липень 1933 – серпень 1934 рр. (у Німеччині утверджувався режим тотальної диктатури. 30 червня 1934 р. (в ніч «довгих ножів») за наказом Гітлера знищено 1500 чол., в тому числі і ватажка штурмовиків Рема, тобто всю легальну опозицію. Після смерті Гіндербурга 2 серпня 1934 р. Гітлер проголосив себе фюрером (вождем) німецької нації. Рейхстаг втратив всякий вплив); 3) 1934 – кін. 1935 рр. (остаточна уніфікація економіки та інших сфер життя. Наприклад, 30 січня 1935 р. був прийнятий новий Закон "О імперських намісниках". Імперські намісники, згідно цьому закону, були на підвідомчих ним територіях "представниками імперського уряду", в завдання яких входило "спостереження за виконанням політичних директив фюрера і рейхсканцлера". Фюрер і рейхсканцлер (в одній особі) міг покласти на імперського намісника керівництво земельним урядом, але право призначення і звільнення чиновників земель він зберігав за собою, так само як і повноваження імперського намісника в Пруссії); 4) 1936 – 1939 рр. (підготовка до війни, переведення економіки на військові рейки. Завершальний етап утвердження диктатури).
Особливості нацизму: расизм, окультизм, мілітаризм, аантикомуністична спрямованість, стпротив парламентській демократії тощо.
