159. Революції 1848—1849 років (

відома під назвою «Весна націй» та «Народна Весна») — низка революцій, що прокотилися Європою у 1848 році. Весна Націй досі залишається наймасштабнішою у європейській історії хвилею революцій, проте в зв'язку з політичними реакціями, у всіх випадках влада була відновлена протягом року.Революції були демократичними по своїй природі, ставлячи за основу знищення феодальної форми правління і створення незалежних національних держав. Революційна хвиля зародилася у Франції на початку року та швидко поширилася на більшу частину Європи та частину Латинської Америки. Близько 50 країн були враженими, революціонери не мали зв'язку між собою та не співпрацювали, діючи незалежно. Шість чинників були основними: поширене невдоволення політичним курсом, вимоги вагомішої участі народу в управлінні країнами, вимоги вільної преси, вимоги робочого класу, поширення націоналізму і перебудова політичної системи серед монархів, аристократії, армії, церкви та селянств. Франції. Урядова заборона чергового бенкету, призначеного на 22 лютого 1848 р., стала приводом до народного повстання. Король Луї Філіпп зрікся престолу й утік в Англію. Республіканські депутати з Палати депутатів обрали Тимчасовий уряд. Членами уряду стали робітник Альберт, соціаліст Луї Блан. Тимчасовий уряд проголосив Францію республікою. Червневе повстання було переломним у революції 1848 р. у Франції. У листопаді 1848 р. було проголошено Конституцію, яку виробили Установчі збори. Франція проголошувалася республікою на чолі з президентом, який обирався загальним голосуванням на 4 роки. Президент мав широкі повноваження: формував уряд, командував збройними силами, керував зовнішньою політикою. У Німеччині 30—40-х рр. XIX ст. політична роздробленість, цехове ремесло, залежність селян від поміщиків, панування дворянства стали най­важливішими перешкодами зростанню промисловості та торгівлі. У цьому полягали основні причини революції 1848—1849 рр. у Німеччині. Революційні події 1848 р, спочатку розгорталися у Західній Німеччині: Бадені, Вюртембурзі, Баварії. Було створено ліберальний уряд і оголошено про вибори до Національних зборів, що мали виробити Конституцію Пруссії. Вибори відбулися 1848 р. одночасно з виборами до загальнонімецьких Установчих зборів, на яких мало вирішуватися питання про об'єднання Німеччини. 1849 р. парламент прийняв імперську Конституцію. Революція зазнала поразки і не вирішила головних завдань: національного об'єднання Німеччини, ліквідації монархії та всіх пережитків фео­дального ладу Пруссії. Соціально-економічна і політична криза у другій половині 40-х рр. XIX ст. в італійських державах та в австрійських володіннях Італії у 1848—1849 рр. переросла у бурхливі революційні потрясіння. Політична роздробленість, тиранія дрібних монархів, панування дворянства, за­лежність селян від поміщиків, свавілля чиновників і поліції гальмували подальший економічний розвиток країни, обурювали буржуазію та народ. Революція розпочалася з народного повстання 1848 р. у м. Палермо на о. Сіцілія, потім поширилася на Неаполітанське королівство і Північ Італії. У кількох державах було проголошено конституції. На початку 1849 р. народне повстання вибухнуло в Римі. Римська область була проголошена республікою. Революція зазнала поразки, проте істотно розхитала підвалини феодалізму та абсолютизму. У багатонаціональній Австрійській імперії метою революційного руху була не лише боротьба проти феодально-абсолютистських порядків, а й визволення народів від національного гноблення. Із понад 34 млн. насе­лення більше половини становили слов'яни (чехи, словаки, хорвати, поляки, українці), близько 5 млн. — угорці, стільки ж — італійці та хорвати. Тому фактично революцію в імперії складали революційні рухи безпосередньо в Австрії, Чехії та Угорщині. Революційні рухи 1848—1849 рр. в інших європейських країнах — Бельгії, Іспанії, Швейцарії — також зазнали поразки. Загалом революції 1848—1849 рр. не змінили устрій в Європі: збереглися монархії, роздробленість Німеччини та Італії, Чехія та Угор­щина залишились у складі Австро-Угорської імперії.