Німецька Імперія (нім. Deutsches Reich) — держава, що існувала в Центральній Європі в кінці XIX та на початку XX століття. Назва зазвичай використовується, для описання Німеччини з 1871 року до 1918 року, коли вона булаконституційною монархією: починаючи з об'єднання Німеччини і проголошення прусського короля Вільгельма I Німецьким Імператором (18 січня, 1871), закінчуючи фактично проголошенням Веймарської республіки Філіпом Шейдеманном (9 листопада, 1918) і формально зреченням Вільгельма II (28 листопада, 1918). Найголовніші держави, що межували з Німецькою імперією: Російська імперія на сході, Франція на заході, і Австро-Угорщина на півдні.
18 січня 1871р. у Версальському палаці король Пруссії був проголошений германським імператором під іменем Вільгельма І.
У 1871р. була прийнята Конституція Німецької імперії, яка значною мірою відтворила конституцію Північно-Германського союзу та врахувала договори з південно-германськими державами.
Особливістю Конституції 1871р. було те, що в її тексті не було ні декларації, ні глави, присвяченої правам та свободам німців, зате була стаття, присвячена "військовій справі імперії".
Державний устрій Німецької імперії 1871 року
Політичний режим Німеччини XIX ст. змінювався залежно від тієї полі тики, яку проводив її канцлер. Тому час правління Бісмарка часто визначають суперечливими поняттями: "революція згори", "державний соціалізм" "реакційний мілітаризм", "бонапартизм".
Справді, в Німеччині XIX ст. було розв'язане головне завдання буржуазної революції — об'єднання країни, що сприяло її бурхливому розвитку. Для перших років правління Бісмарка характерним було переважання ліберальних методів та засобів здійснення державної влади
