Еволюція німецького конституціоналізму в XIX в. відбувалася поетапно: Рейнський союз, 1806 р. (I етап); Німецький союз, 1815 - 1841 рр. (II етап); Митний союз, 1833 р (III етап); Революція 1848 рр. і новий етап об'єднавчого руху (IV етап); Конституційні перетворення 50 - 60-х рр. XIX століття (V етап); Північно-Німецький союз, 1867 - 1871 рр. (VI етап); Німецька імперія, 1871 - 1918 рр. (VII етап).
Історичне значення Рейнського союзу для об'єднання Німеччини полягала в наступному: 1. Була здійснена «секуляризація» духовних німецьких князівств і ліквідована автономія більшості імперських міст; внаслідок цього значно скоротилась загальна кількість німецьких міст. 2. Була проведена «медіатизація» території Рейху, так як більша частина території колишніх дрібних держав була включена в рамки більших держав. 3. На місці колишньої територіальної мозаїки з 300 областей і імперських вільних міст з'явилася група досить великих централізованих держав - королівств і великих герцогств (Баварія, Саксонія, Баден, Мекленбург, Гессен і ін.).
В склад Німецького союзу увійшло 39 членів: 35 суверенних держав, в тому числі Австрійська монархія, 5 королівств (Пруссія, Саксонія, Ганновер, Баварія, Вюртемберг), 7 великих і 8 простих герцогств, повернуті ліво-рейнські області, а також 4 вільних міста (Любек, Гамбург, Бремен, Франкфурт-на-Майні). Цей союз був об'єднанням держав для підтримання своєї безпеки, між якими не існувало ні міцних економічних зв'язків, ні єдиного законодавства, ні загальних фінансів або дипломатичних служб.
У 1833 р був утворений Митний союз, до якого згодом приєдналися майже всі німецькі держави, за винятком Австрії і декількох приморських областей і міст. Він був добровільним міжнародним об'єднанням, членство в якому визначалося на 12 років; але після закінчення цього терміну договір міг бути продовжений. Органом здійснення єдиної політики Митного союзу були щорічні Митні конференції. Насправді, Митним союзом керувала Пруссія, яка успішно провела уніфікацію торгової системи країни, монетно-грошової системи і єдиного для Німеччини вексельного права.
27 березня 1849 р була прийнята перша Конституція Німецької імперії, т.зв. Франкфуртська конституція, на структуру і зміст якої вплинула Конституція США 1787 p 28 березня 1849 р Національні Збори більшістю голосів обрала загально-німецьким імператором прусського короля Фрідріха Вільгельма IV, яким було пропозицією підписати Конституцію.
Однак Франкфуртська конституція так і залишилася документом номінальним, який не набрав чинності. Прусський король незабаром заявив, що «це не корона, а залізний ошийник рабства, через який імператор став би кріпаком революції». Австрійський імператор, якому була також запропонована імператорська корона, відмовився не тільки від неї, але і від входження Австрії до складу нової імперії.
Поворотним подією, що призвів до активізації національно-визвольного руху в Німеччині, став прихід на пост міністра-президента Отто фон Бісмарка і початок в 1859 р. італо-франко-австрійська війна. Нікольсбургський мир від 26 липня 1866 р. між Австрією і Італією через посередництво Наполеона III, а по суті між Австрією і Пруссією. Основними умовами цього мирного договору були такі: 1. Колишній Німецький союз ліквідовувався, створювався новий союз німецьких держав на північ від р. Майн; 2. Участь Австрії в новому північно-німецькому об'єднанні виключається, а Пруссія стає на його чолі, отримуючи в ньому верховне військове командування.
У грудні 1866 р. представників 18 німецьких держав та 3 вільних міст (Гамбург, Бремен, Любек), з'їхавшись в Берліні, приступили до обговорення прусського проекту Конституції майбутнього німецького Союзу. У лютому 1867 р. був обраний Установчий Рейхстаг, який і виробив, а потім затвердив Конституцію Північно-Німецького союзу, що вступила в дію 1 липня 1867 р
До складу Північно-Німецького союзу увійшли держави колишнього Німецького союзу, крім Австрії і 4-х південно німецьких держав (Баварії, Вюртемберга, Бадена, Гессена). Число держав-членів нового федеративного Союзу скоротилося до 22, деякі були поглинені Пруссією. Члени Спілки зберігали свої політичні системи, уряд, але були підлеглим союзній владі і передавали їм важливі повноваження. Під тиском Бісмарка в листопаді 1870 рр. Баварія, Вюртемберг, Баден, Гессен підписали з Пруссією т.зв. оборонні договори на 5 років, які стали правовою основою їх вступу в Союз.
18 січня 1871 р під час облоги пруссаками Парижа в Версалі було урочисто проголошено про перетворення Північно-Німецького союзу в загально-німецький, а король Вільгельм I був проголошений спадковим імператором (нім. Kaiser) Другого Рейху.
