Здійснивши державний переворот, Наполеон зосередив у своїх руках таку виконавчу владу, якої не мав навіть Людовік XVI за Конституцією 1791 р. Він був переконаний у тому, що країні потрібна сильна влада, яка забезпечить її велич та процвітання, надасть громадянам порядок і стабільність, допоможе поширити ідеали нової Франції у світі. У Франції встановилася форма правління, що згодом дістала назву бонапартизму. Наполеон правив в інтересах великої буржуазії та користувався підтримкою селян-власників, які сподівалися, що він захистить країну від відновлення влади Бурбонів і забезпечить можливість користуватися одержаною в роки революції землею. Наполеон багато уваги приділяв розвиткові економіки, державного управління та правової системи. Було прийнято закони, які підтверджували право на володіння майном, здобутим у роки революції. Уряд сприяв розвиткові промисловості, надаючи вигідні державні замовлення підприємцям. Наполеон здійснив реформу фінансової системи, внаслідок якої з'явилася нова стабільна грошова одиниця - франк. У країні розгорнулися будівельні роботи. У містах з'являлися нові бульвари, мости, будинки. Все це сприяло прискоренню промислової революції у країні. Рівень промислового виробництва в 1810 р. зріс проти дореволюційного на 50%.
Водночас проти тих, хто був невдоволений політикою Бонапарта, застосовувалися жорстокі заходи. У країні з'явилася величезна кількість поліційних агентів. 60 із 73 газет було закрито, а ті, що залишилися, перебували під суворим наглядом. Критику урядової політики було заборонено.
З метою посилення своїх позицій Наполеон уклав угоду (конкордат) з папою римським Пієм VII, за якою католицтво визнавалося релігією всіх французів. Католицька церква зобов'язалася підтримувати першого консула.
Наполеон намагався привернути на свій бік і частину старого дворянства. Емігранти дістали амністію (прощення) і право повернутися до Франції. Ті, що повернулися, одержали назад непродані маєтки.
Кодекси Наполеона У 1802 р. Бонапарт став довічним консулом, а ще через два роки був урочисто проголошений "Імператором французів" Наполеоном І. З 1808 р. слово "республіка" замінили словом "імперія". В такий спосіб у Франції було відновлено монархію. Деякі республіканські установи - загальне виборче право, законодавчі палати - зберігалися, але суттєвої ролі не відігравали. Законодавчу владу було повністю підпорядковано виконавчій, яку зосередив у своїх руках імператор. Фактично ніщо у Франції не обмежувало його владу. Місцеве самоврядування було значно обмежено. Влада в округах І комунах, що на них поділялися департаменти, належала призначеним чиновникам. У 1804, 1808, 1811 pp. було видано Цивільний, Комерційний та Кримінальний кодекси (зводи законів), що їх зазвичай називають кодексами Наполеона. Вони були набагато прогресивнішими, ніж законодавство феодально-абсолютистських країн, бо увібрали в себе найкращі положення правових систем різних епох. Кодекси проголошували рівність усіх перед законом, недоторканність приватної власності та особи, свободу віросповідання. "Моя справжня слава не в тому, що я виграв 40 битв... - казав згодом Наполеон. - Це може забутися, а вічно житиме мій Цивільний кодекс".
