При Людовику XIV (друга половина XVII - початок XVIII століття) французький абсолютизм досягає вищого ступеня свого розвитку. Економічна політика абсолютизму періоду Людовіка XIV зводилася до повсякчасного заохочення власного виробника за умови позбавлення буржуазії найменших політичних прав, навіть тих. що були завойовані в попередню добу. За Людовіка XIV увійшли до вжитку безіменні бланки, підписані королем,- санкції на арешт і подальше ув'язнення у Бастилії незручної особи. Розпоряджалися такими бланками вищі сановники. В столиці члени королівської сім'ї та інтенданти в провінціях мали право перебирати у власне провадження будь-які карні чи цивільні справи з судів усіх інстанцій. Тим самим режим необмеженої законодавчої та виконавчої влади абсолютизму поширювався і на третю гілку влади -судову. Паризький парламент (вищий суд країни) був позбавлений свого політичного значення. Те ж стосувалося місцевих парламентів в провінціях. У 1688 р. Людовік XIV з'явився у Паризькому парламенті і власноручно видер сторінки протоколів періоду Фронди: «Ви гадали, панове, що держава - це ви? Держава - це я!». На початку 1673 р. парламент було позбавлено основного права, на якому базувався його вплив,- права затримувати королівські закони і подавати на них заперечення. Розправа з парламентом на перших порах посилила владу короля. Актом 1692 усі міські посади, які раніше вважалися виборними, були оголошені продаваними. В наступні 80 років уряд 7 разів виставлятиме ці посади з торгів для поповнення казни.
Спирався режим на міцну центральну владу і армію. На місцях усі військові сили території були під командуванням губернатора та його підлеглих - сенешаля або королівського лейтенанта (намісника). Губернатори не ставали, як це було раніше, носіями начал децентралізації, це були звичайні, хоч і високопоставлені, королівські чиновники. Приблизно третину особового складу становили найманці. Регулярна армія булу найнадійнішою опорою абсолютної монархії. У XVIII столітті в промисловості остаточно утвердився, а в сільському господарстві посилився капіталістичний устрій. Абсолютистський лад почав утрудняти подальший розвиток продуктивних сил. У міру зміцнення буржуазії росла її опозиційність до абсолютної монархії. Уже в кінці XVII ст. можна було побачити, що абсолютна монархія у Франції йде до катастрофи і ледве долає зростаючий опір. У 1713 р. країна завершила боротьбу за «іспанську спадщину», що стало тимчасовим порятунком для французького абсолютизму. На той час дефіцит державного бюджету досягав 2,5 млрд ліврів, перевищуючи у 32 рази розмір річного прибутку держави. Похорони померлого у 1715 р. Людовіка XIV проходили поспіхом і скромно. Абсолютизм у Франції протримався ще понад півстоліття, головним чином спираючись на армію та розгалужену репресивну систему. Принципи абсолютизму у цій країні були доведені до крайньої межі. Так, у 1771 р. переважна більшість членів паризького парламенту була заарештована і вигнана, паризький і руанський парламенти замінені простими судовими камерами, члени яких призначалися королем. В руках у королівської влади практично повністю зосередилися усі три владні гілки -законодавча, виконавча і судова. А ще через кілька років розпочалася Французька революція. Вислів Людовіка XV: «Після нас - хоч потоп» виявився пророчим.
