Зазвичай вважається, що епоха Просвітництва розпочалася в другій половині XVII століття й тривала до Великої французької революції. Це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, — вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Несправедливість та поневолення, які панують у суспільстві, вони вважали наслідком накинутих можновладцями законів, релігійних забобонів та нестачі справжніх знань. Своїм завданням вільнодумці проголошували утвердження свободи, розвиток природних здібностей кожного, громадянське виховання та поширення освіти. XVIII століття називають також Добою розуму, адже разом з ідеями Просвітництва утверджувалася віра в силу знань та можливість розумного облаштування громадського життя. Саме в цей час виникла й ідея поступу — тобто послідовного розвитку людства через здобуття нових знань, вдосконалення суспільного ладу та покращення умов життя. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу. Вольтер, Франсуа Марі Аруе (1694-1778) – символ епохи Просвітництва, «фернейський філософ». Прихильник ідеї деїзму (первісний божественний поштовх + закони розвитку), за віротерпимість → гоніння церкви; вважав релігію гарантом порядку в країні. За юридичну рівність, скасування феодальних привілеїв, проти цензури; автор концепції освіченого абсолютизму – «революція згори» - обмежена монархія + капіталізм. Найважливіше для суспільства – свобода розуму, для людини – критичне мислення. Майнова нерівність – нормальне явище. Виражав інтереси великої буржуазії і передових дворян. Творчість: трагедії («Едіп», «Заїр»), епічні поеми («Генріада»), іронічно-комічні та дидактичні поеми, філософські повісті («Кандид»), філософські та істор. твори («Вік Людовіка ХІУ», «Досвід звичаїв і духу народів», «Філософський словник»). Ш. Монтеск*є (1689-1755) – правознавець і філософ, виразник інтересів передової буржуазії, автор праці «Про дух законів». Держ. лад залежить від клімату (холодний – демократія, спекотний – деспотія), 4 види – республіка (дем., арист.), монархія, деспотія. Політ. Ідеал – англійська конституційна монархія; правити повинні закони, а не люди. Для уникнення зловживань влада має бути поділена на 3 гілки; міра концентрації влади – міра безправності народу. Природна свобода – «предмет турботи дикунів» - люди поступаються частиною прав з утв. суспільства, виникає політична свобода; зі зникненням рівності потрібні закони, для уникнення зловживань і конфліктів. Всі свободи – політичні, держава керує суспільством. Ж.-Ж. Руссо (1712-1778) – фр. філософ. Головні твори: «Роздуми про науки і мистецтво» (1750), «Роздуми про походження і причини нерівності між людьми» (1755), «Про суспільний договір» (1762). Гол. тема: доля людини в суспільстві з штучною культурою (матеріалісти звертали увагу на розум, інтелект, а не на почуття людини, Руссо – як виняток). Джерело конфліктів – соц.. нерівність. Спеціалізація праці зумовлює деградацію людини, втрату її індивідуальності + деградація науки і мистецтва. Суспільний договір – людина відмовляється від частки своєї свободи, стає громадянином. За демократичну республіку, юридичну рівність усіх громадян, за обмежену приватну власність і проти марнотратства, за простоту і поміркованість. Критика католицької церкви. Виражав інтереси дрібних виробників. Середина XVII — середина XVIII ст. — доба Просвітництва. Просвітництво називали "світлом розуму". Просвітництво охопило всі країни Європи. Утім ніде ідеї Просвітництва не досягли такої реальної сили, як у Франції. Письменники, вчені, філософи Франції виступали про-ти феодально-станового ладу, абсолютної монархії Франції та їхньої опори - католицької церкви. Просвітники вірили:
• в могутність розуму і науки;
• в необмежені можливості суспільного розвитку або прогресу;
• в необхідність оновлення суспільства;
• в можливості пізнання навколишнього світу;
• вели пошуки кращої організації суспільства і пропагували способи кращого його вдосконалення, висуваючи передові ідеї на його перебудову;
• стверджували принципи гуманізму.
Епоха Просвітництва зародилася в боротьбі науки проти релігії.
Просвітники:
• намагалися протиставити науку та освіту релігії;
• виступали проти феодальних порядків;
• обстоювали свободу приватного підприємництва;
• обстоювали суспільний прогрес;
• намагалися звеличувати людський розум.
Ідеї Просвітництва стали ідеологічною підготовкою революції у Франції.
Найважливішими представниками культури Просвітництва є: Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є, К.А. Гельвецій, Д. Дідро у Франції, Дж. Локк, Томас Гоббс у Великій Британії, Г.Е. Лессінг, І.Г. Гердер, І.В. Гете, ф. Шиллер в Німеччині, Т. Пейн, Б. Франклін, Т. Джефферсон в США. У різних країнах епоха Просвітництва настала не в один і той же час. Першою в нову еру вступила Англія - в кінці XVII століття. В середині XVIII століття центр нового мислення перемістився до Франції. Освіта з'явилося завершенням потужного революційного сплеску, який захопив провідні країни Заходу. Правда, то були мирні революції: промислова - в Англії, політична - у Франції, фі-лософско-естетична - в Німеччині. За сто років - з 1689 по 1789 рік - світ змінився до невпізнання. Рухи: масони. Масони ( "вільні каменярі") ставили собі за мету створення суспільства вільних людей шляхом самоочищення і самовдосконалення, звільнення від усіх станових і національних рамок. У своїх пошуках розгадки "таємниць про божество, природу, людину" масони спиралися на містику, магію, алхімію і астрономію. Проповідуючи гуманність, взаємодопомога, філантропію, заперечуючи кастовість, фанатизм і забобон, масони негативно ставилися до таких проявів соціального невдоволення, як бунти, повстання й революції, проголошували своєю метою викорінювання міжнародних конфліктів і воєн, створення з усього людства "одного сімейства братів, пов'язаних узами любові, знань і праці ". Освічений абсолютизм Ідею освіченого абсолютизму висловив французький філософ Вольтер. Чимало європейських монархів XVIII ст. підтримували її хоча б частково. До них належали цариця Російської імперії Катерина II, імператор імперії Габсбургів Йосип II та інші. Відкидаючи ідеї суспільного контракту і не схвалюючи вільнодумство, ці можновладці піклувалися про освіту й науку в своїх державах, були меценатами мистецтв. Деїзм Деїзм (від лат. Deus - Бог) - релігійно-філософське напрям, що визнає існування Бога і створення Ним світу, але заперечує більшість надприродних і містичних явищ, Божественне одкровення і релігійний догматизм. Більшість деистов вважають, що Бог після створення світу не втручається в перебіг подій (як якийсь великий годинникар, який зробив годинник і більше не втручається в їх хід); інші деїсти вважають, що Бог все ж впливає на події, але не управляє ними повністю. Усередині деїзму існує багато течій. Рамки деїзму неможливо точно визначити, оскільки сама концепція деїзму не припускав жорстких канонів. У той же час деїзм припускає, що розум, логіка і спостереження за природою - єдині засоби для пізнання Бога і Його волі. Деїзм високо цінує людський розум і свободу. Деїзм прагне привести до гармонії науку і ідею про існування Бога, а не протиставляти науку і релігію.
