Іспанія: 1513 — Хуан Понсе де Леон, вирушає на пошуки легендарного фонтану вічної юності. Зазнавши невдачі в досягненні об'єкта пошуків, він проте виявляє родовища золота. Дає ім'я півострову Флорида і оголошує його іспанським володінням. Французи: Нова Франція (Квебек), Луїзіана, Іллінойс – з першої третини XVI ст. (експедиція Жака Карт’є у 1534 році, який відкрив Канаду, 1608 заснування міста Квебеку, 1642 рік – Монреаль, 1718 – місто Новий Орлеан в Луїзіані). Швеція – колонії на території штатів Делавер, Нью-Джерсі, Пенсильванія ( Колонія Нова Швеція існувала з 1638 по 1655 роки і була розташована вздовж річки Делавер з населеними пунктами в сучасних Делавері (наприклад, Вілмінгтон), Пенсільванії (наприклад, Філадельфія) і Нью-Джерсі (наприклад, Новий Стокгольм (зараз Бріджпорт) і Сведесборо). Нідерланди – з 1614 по 1674 роки існувала колонія Нові Нідерланди (головне місто – Новий Амстердам – це сучасний Нью-Йорк, так він називався з 1626 по 1664 роки). Англійці: У 1585 і 1587 роках сер Волтер Релі за наказом Королеви Англії Єлизавети I зробив дві спроби заснувати постійне поселення в Північній Америці. Розвідувальна експедиція досягла американського берега в 1584 році, і назвала відкрите узбережжя Вірджинія (англ. Virginia — «Невинна») на честь «королеви-діви» Єлизавети I, що ніколи не виходила заміж. Обидві спроби закінчилися невдачею — перша колонія, заснована на острові Роанук недалеко від узбережжя Вірджинії, виявилася на межі загибелі через атаки індіанців і нестачі запасів та була евакуйована сером Френсісом Дрейком у квітні 1587 року. На початку XVII століття в справу вступив приватний капітал. У 1605 році відразу дві акціонерні компанії отримали від короля Якова Iліцензії на заснування колоній у Вірджинії. Слід враховувати, що у той час терміном «Вірджинія» позначалася вся територія північноамериканського континенту. Перша з компаній «Лондонська Вірджинська компанія (англ. Virginia Company of London)» отримала права на південну, друга «Плімутська компанія (англ. Plymouth Company)» на північну частину континенту. Не зважаючи на те, що офіційно обидві компанії проголошували основною метою поширення християнства, отримана ліцензія дарувала їм право «шукати і добувати всіма способами золото, срібло і мідь». 20 грудня 1606 року, колоністи відправилися в плавання на борту трьох суден і після важкого, майже п'ятимісячного плавання, під час якого декілька десятків померли з голоду і хвороб в травні 1607 року досягли Чезапікської бухти. Протягом наступного місяця ними був побудований дерев'яний форт, названий на честь короля Форт Джеймс (англійська вимова імені Яків). Пізніше форт був перейменований на Джеймстаун—перше постійне британське поселення в Америці.[8]. Хронологія заснування англійських колоній
- 1607 — Вірджинія (Джеймстаун)
- 1620 — Массачусетс (Плімут)
- 1626 — Нью-Йорк (Новий Амстердам, спочатку нідерландська колонія)
- 1633 — Меріленд
- 1636 — Род-Айленд
- 1636 — Коннектикут
- 1638 — Делавер
- 1638 — Нью-Гемпшир
- 1653 — Північна Кароліна
- 1663 — Південна Кароліна
- 1664 — Нью-Джерсі
- 1682 — Пенсильванія
- 1732 — Джорджія
У другій половині XVIII ст. на Атлантичному узбережжі Північної Америки існувало 13 англійських колоній. Англія користувалася монопольним правом торгівлі з колоніями і вивозила велику кількість цінної сировини - тютюн, рибу, ліс, залізо та ін. Водночас англійський уряд обмежував права колоній у торгівлі, промисловості, користуванні землею (заборонялося відкриття мануфактур, виробництво і вивезення окремих виробів, торгівля без посередництва англійських купців, постійно зростали митні збори за ввезення товарів з Англії). Це стримувало розвиток господарства колоній і не давало можливості розвиватися буржуазії. Ширився рух непокори колонізаторам (бойкот англійських товарів, окремі збройні сутички з англійськими військами тощо). Британський уряд мало опікувався потребами колоністів в Америці. Британська корона вбачала в заокеанських колоніях передусім джерело поповнення скарбниці за рахунок високих податків та усіляких поборів. Політика англійського уряду, свавілля губернаторів і королівських чиновників, насильне розміщення в американських колоніях військ- усе це викликало невдоволення колоністів. Король Георг III заборонив колоністам захоплювати землі на захід від Аппалацьких гір, а англійський парламент запровадив новий податок на торговельні угоди: всі документи, газети, оголошення тощо. 1773 р. обурення колоністів виявилося у "бостонському чаюванні'' (жителі Бостона викинули в море партію чаю, оподатковану парламентом). Спроби англійського уряду силою придушити громадське невдоволення в колоніях призвели до того, що 1775 р. розпочалося повстання. 5 вересня 1774 р. у Філадельфії зібрався Перший Континентальний конгрес, що прийняв рішення, які неминуче вели до розрив з британською метрополією: бойкотувалось ввезення англійських товарів і експорт з колоній. Виконання рішень конгресу покладалося на виборні комітети зв'язку в колоніях.
Другий Континентальний конгрес, що зібрався 10 травня 1775 р. у Філадельфії. Вони прийняли декларацію причин і необхідності взятися за зброю, а також рішення про об'єднання військ колоній і про призначення Дж. Вашингтона головнокомандуючим.
+ особливе значення для свого часу мала ст. 3 Декларації, в якій було закріплено право народу на зміну уряду, його повалення. 4 липня 1776 р. Конгрес ухвалив Декларацію незалежності - заяву про відокремлення від Англії та цілковиту самостійність колишніх колоній, що об'єдналися в Сполучені Штати Америки. День 4 липня і нині є національним святом американського народу. Автором Декларації був Томас Джефферсон - віргінський плантатор і адвокат, буржуазний демократ, один із найвидатніших діячів американської революції. У Декларації проголошувалися загальна рівність і найвищий принцип верховенства народу або народовладдя. Однак Декларація не скасовувала рабства, не припиняла винищення корінного населення Америки - індіанців. Війна американців з британськими військами велася зі змінним успіхом. Навесні 1776 р. британська армія в Америці поповнилася військами з метрополії та найманцями з німецьких князівств, її чисельність досягла 60 тис. осіб. Англійське командування планувало захопити Нью-Йорк і розгорнути наступ у долині р. Гудзон, щоб відрізати від повстанців американський Південь. До кінця року англійська армія мала значні успіхи, але в ніч на Різдво 2,5 тис. американських солдатів переправилися через р. Делавер і завдали поразки ворогу поблизу Трентона. Перемогою американців закінчилась і битва під Пристоном. Восени 1777 р. армії Дж. Вашингтона вдалося розгромити сильну англійську армію поблизу Саратоги (поворотний момент війни). Однак улітку 1780 р. англійці перейшли в наступ на Півдні й здобули низку перемог над американською армією. Проте становище колонізаторів погіршувалось, оскільки у США з'явився сильний союзник - Франція. У лютому 1778 р. було підписано франко-американський договір, який передбачав допомогу американцям озброєнням і військовими силами. Певною мірою допомогла американцям і Росія, яка оголосила у 1780 році Декларацію про збройний нейтралітет, який був направлений проти англійців, а також відмовила англійському королю надати козаків як підкріплення. У січні 1781р. американська армія завдала поразки англійцям на Півдні. В жовтні 1781 року американські й французькі війська під командуванням Дж. Вашингтона змусили капітулювати англійську армію поблизу Йорктауна (остання велика битва). Англія вичерпала свої резерви й у березні 1783 р. змушена була припинити бойові дії. 3 вересня 1783 р. на Паризькому конгресі було підписано договір, який юридично закріпив американську незалежність. Англія визнала незалежність США і розширення їхніх територій на захід до річки Міссісіпі. У результаті революційної війни в США було ліквідоване колоніальне панування Англії та встановлено республіку.
