Документальні джерела. Серед документальних матеріалу широко розповсюдженими були і традиційні, і нові джерела. Серед традиційних, що фіксували феодальні поземельні відносини, збереглися державні земельні кадастри, сеньйоріальні описи земель(ренталії), записи селянських повинностей, общинні статути. Поряд з ними збільшилося число договорів терміново оренди, приватні ділові папери ранньокапіталістичних фермерів, численні приватні акти. Квінтесенцією соціально-економічної історії стало зародження і розвиток капіталістичних відносин. Відповідно і документи, що відображають цей процес, складають одну із найважливіших груп джерел. Але оскільки діловодства самих мануфактур майже не зберіглося, то основним документальним матеріалом з історії мануфактур є: договори компаній, де визначалися частки учасників у капіталі і прибутках та описувалося мануфактурне обладнання; королівські грамоти-патенти, де перераховувалися організаційні форми мануфактур , привілеї їх власників тощо; списки міських податкових надходжень, де за сумою сплачених податків кожним платником можна оцінити зростання промислового і торговельного капіталу; описи майна, заповіти, шлюбні контракти, рішення судів; регламенти, де описано знаряддя виробництва, технічні винаходи, рівень якості мануфактурної продукції; петиції мануфактуристів, памфлети і трактати економічного характеру, що з’ясовують основні економічні вимоги і домагання підприємців до урядів; патенти на винаходи і нові виробництва; цехові документи і королівські грамоти на звання майстра, що фіксували особливості цехового ладу в умовах його занепаду. Оскільки в XVI ст. торговельний капітал ще переважав над промисловим , то джерела з історії торгівлі були численнішими, серед них: торговельні і рахункові книги; регістри і звіти торговельних бірж і судів; договори торговельних компаній і протоколи торгових палат; комерційне листування приватних осіб, купецьких и банкових компаній, їх членські списки і хартії; документи банків і ярмаркових документів, що відображають обсяг і характер кредитних операцій; постанови міських рад про ціни, рахунки і звіти великих закладів; монетне законодавство і спеціальні трактати про монети і грошовий обіг.
Законодавчі пам’ятки. Своїми актами держава намагалася контролювати ситуацію в аграрній сфері(статути проти обгороджень, маркові статути), у вирішенні фінансових питань(закони про оподаткування, державні позички, будівельні, військові, корабельні збори) та соціальних проблем(закони про зарплату, про допомогу бідним, проти волоцюг та жебраків і т.п.). Складні перипетії реформаційного періоду сприяли тому, що проблеми церковного устрою й віросповідання теж стають об’єктами світської влади. До них належать акти, що закріплювали нові відносини між владою і Церквою, едикти влади про пріоритет тієї чи іншої релігії в країні, укази про переслідування віровідступників, тощо. До законодавчих актів варто віднести також постанови римських пап, церковних соборів і синодів.
Наративні джерела. Серед них виділимо в першу чергу історичні твори. Продовжували виходити хронічки, особливо міські або регіональні, де фактаж часто переплітався з наївною вірою в чудеса і провіденціалізмом, друкували власне історичні джерела, де вже присутні елементи наукових пошуків. Серед історичних творів ранньовочасного періоду варто виділити праці Н.Макіавеллі, Ф.Гвіччардіні, Ф.Бекона, Ж.-О. де Ту та ін. Період XVI – першої половини XVII ст. став справжнім розквітом мемуарного жанру. Автори мемуарів брали участь у тогочасних подіях і володіли такими деталями, які не могли бути зафіксовані в документальних джерелах. Серед неративних джерел широко представлений і епістолярний жанр. Широке розповсюдження книгодрукування привело до розквіту публіцистики(брошури, памфлети, листівки і т.п). Особливе місце займають трактати, які можно вважати науковою літературою. Також до істрочних джерел відносять: пам’ятки художньої літератури, народну поезію, пісенну творчість, популярну сатиру тощо.
